- 24 -

- Так і будеш мовчки дивитися у вікно?, - гмикнув Мар, сідаючи за столик навпроти рудої відьми, якій якраз приніс ароматне ягідне вино з медом та прянощами, що, як виявилося, так майстерно вмів готувати Маріус.

- Знаєш, а я ж думала, що ти загинув разом з Владіусом, - тихо сказала жінка, поглянувши на брюнета. - Після зустрічі з тим чорним котом, якого я звільнила від магічного нашийника покори, мені здавалося, що ви одразу ж прийдете до мого будинку.

Я підготувала все для того, щоб заховати вас від некроманта і домовилась з сестрою, що вона забере двох знайомих пройдисвітів, які допомогли їй, на деякий час в наш дім на болотах.

І, коли я зрозуміла, що щось пішло не так, як планувалося, то повернулася до маєтку Заубера і дізналася про напад світлого чародія, який розтрощив кабінет некроманта і вбив його разом зі слугою, перетворивши останнього на попіл... ну, принаймні саме так усі ті події подала Сирена, коли до будинку прибули чорні лицарі з гвардії короля та громадська охорона.

Хм... ти не повіриш, але я навіть оплакала тебе разом з тим дрібним хитруном... не думала, що зможу так швидко до когось пройнятися симпатією.

- Що, невже дійсно і за мною плакала?, - монолог чародійки перервав високий брюнет, який стояв у дверях крамнички, опираючись плечем на одвірок. - Ну, не такий вже я й дрібний...

Аманіта підскочила на ноги, формуючи в руках чорну сферу з зеленими сяючими нитками, які пронизували її, створюючи ілюзію магічного клубка.

- Хто ти такий?!, - жінка примружила очі, уважно розглядаючи фамільяра.

- А сама як думаєш?, - з полум'яним смішинками, які жвавими бісенятами танцювали в кривавих зіницях, відповів чоловік. - Ти всіх незнайомців бойовою магією зустрічаєш?

- Ти... не може бути!, - чорна сфера повільно почала згасати і врешті-решт зникла, а відьма знову сіла за стіл, продовжуючи шоковано вивчати новий образ знайомого кота. - Не всіх... лише коли вони на землях Світла підслуховують розмову, в якій я згадую Темне королівство.

Не розумію, ти ж наче звичайним фамільяром був...

- Довго пояснювати, колись детальніше все розповім, - махнув рукою Гард, витягуючи з-за прилавку ще один стілець. - Наразі достатньо того, що я - перевертень і ми живі.

- Ну, я б все ж таки хотіла знати заздалегідь, що звільняю перевертня, а не домашню тваринку, - фиркнула руда, зробивши декілька глибоких ковтків з горнятка, і тихіше додала. - А то тепер пов'язана на довгі роки з незрозуміло ким... хоча, напівкровка ельф з двома сутностями досить цікавий варіант.

- Так, магічний зв'язок через клятву, яка має оберігати темних від небажаних мешканців їх земель, штука серйозна, - криво посміхнувся фамільяр. - Я так розумію, що ти б не взяла на себе відповідальність за перевертня, оскільки б знала, що я буду жити довше, ніж звичайна кішка? Так давай відмінимо ті чари і мене Мар звільнить від нашийника, ми обговорювали такий варіант, не бачу в цьому проблеми.

- Хитрий який, - сіпнула плечем жінка. - Не все так просто, як здається, та й... хто тобі сказав, що я б відмовила у допомозі, якби знала про твою подвійну сутність?!

- Оу, он воно як, - чоловік обперся на спинку крісла, зовсім інакше поглянувши на стару знайому, яка відвела погляд знову уважно розглядаючи щось за вікном.

- Амоніто, я хотів..., - почав було Марко.

- Аманіта, - виправила його жінка. - Ти не помилився тоді в асоціаціях, моє ім'я один в один звучить так, як називають різновид отруйних грибів.

Розумієш, наші батьки були дуже оригінальними фанатиками дикої природи, тому ми й зростали у тому маєтку на болотах, а про будинок в столиці я лише декілька десятків років тому дізналась і одразу ж втекла з тих проклятих лісів.

- Хм, гаразд, вибач, - колишній програміст ледь знітився і кивнув.

- А що, дуже багато галасу здійнялося після смерті Заубера? У нього ж офіційних нащадків наче немає,  - раптом запитав Гард.

- Що? А, так, ви собі навіть не уявляєте, - криво посміхнулася руда красуня, з вдячністю кивнувши темному, який долив їй в келих вина. - Та хитра напівкровка спробувала довести своє право на маєток, спочатку наполягаючи на тому, що вона єдине справжнє кохання некроманта і вони скоро мали побратися. Але наш правитель проігнорував її звернення. Після цього та розпусниця почала вигадувати щось про свою вагітність і майже офіційного нащадка. Їй для підтвердження навіть щось начаклували під замовлення для зміни аури, але і це не спрацювало.

Хоча, король й дозволив їй спробувати зайти всередину будинку.

- Ммм, тобто дозволив спробувати зайти?, - здивовано перепитав Гард. - Владіус ж налаштував їй вільний доступ до своєї домівки.

- Після смерті власника все його майно переходить короні, якщо прямих нащадків немає, - кивнула руда і розсміялася. - Але, як виявилося, наш некромант все ж таки залишив після себе когось, в кого по венах біжить кров темного аристократа і хто має право на його титул, землі та інше багатство.

Через це будинок не пропускає чужинців, навіть щурі з королівської канцелярії та фінансові радники, які так хотіли зробити опис майна померлого, не змогли туди зайти.

І, що дивно, примари і немертві Владіуса вільно проникають всередину. Гаразд, привиди просто переходять до правонаступника, якщо збереглися їх сфери, а от мертвяки ж наче мають блукати по вулиці до повного розпаду, так як перестають отримувати енергію від господаря. А тут будинок не пропускає темних, але дає доступ примітивним блукаючим оболонкам… ну, як мінімум одного, я точно сама бачила через вікно.

- Ого, не знав, що Заубер когось встиг породити, - присвиснув фамільяр, ігноруючи роздуми відьми щодо мертвяків та привидів. - Здавалося, що до Сирени він весь свій вільний час віддавав дослідженням в лабораторії та замовленням.

Скажеш нам, хто ж та щаслива матір і бастард некроманта, тобто... емм... майбутній лорд темряви?

- А от цього якраз ніхто не знає, - знизила плечима жінка. - Наразі наш наймудріший правитель наказав слідчій групі та чародіям з Університету магії визначити особу нащадка, але всі результати пошуків засекречені і ніхто нічого ще не пронюхав, хоча точно знаю, що багато хто намагався.