- 20 -

Марко розсміявся, коли почув характеристику людського тіла від колишнього кота, і підвівся на ноги, впевнено простягнувши товаришу руку.

Так, юнака хвилювала поведінка всіх незнайомих видів і він дійсно з острахом ставився до нових істот, яких зустрічав на своєму шляху, але зараз ситуація була зовсім іншою і йому дійсно було байдуже, до якої раси належить його друг. Фамільяр назавжди, в якій би подобі він не з'явився, залишиться чорним пройдисвітом, який допомагав недолугому герою з першого дня безглуздого переходу в моторошний світ чародіїв і некромантів.

Гард сів, невпевнено подивився навкруги, зітхнув і, хапаючись обома верхніми кінцівками за товариша, почав підійматися у вертикальне положення.

- Ось так... ще трішечки, не нервуй так, - Мар пошепки почав підбадьорювати перевертня, якого постійно тягнуло назад до землі. – Бачиш, у нас майже все вийш...

Раптом хлопець замовчав, насторожено роззираючись в пошуках небезпеки, адже неподалік від них, зі сторони широкого вікна, яке чомусь замерехтіло, почувся дивний гуркіт і всі аморфні об'єкти в залі тихенько задзеленчали.

Фамільяр, залишаючись в напівзігнутому стані, перехопив Марка за передпліччя, намагаючись втримати рівновагу, яка і так постійно кудись зміщувалась.

- Мар... що відбувається?, - голос кота передавав його напружений стан.

- Якби ж я знав, - зітхнув молодик і зашипів, звертаючи увагу свого співрозмовника на голоси, які наближалися зі сторони новоутворених дверей та переходів.

- Я думаю, що то був якийсь збій з сигналом про здійснений перехід, адже координати башти дідуся нікому не відомі, а він сам вже давно б з'явився в палаці, - про щось перемовляючись, до кімнати зайшли дві симпатичні дівчини у вишуканих мантіях розшитих квітковим орнаментом по облямівці рукавів та подолу кожної.

- Так, але магістр вірно зазначив, що..., - одна з них, відповідаючи подрузі, нарешті побачила хлопців і замовчала, широко розкриваючи рота від здивування.

- Що таке?, - почала було інша, але через мить також приєдналася до своєї коліжанки в імітуванні рибки, яку викинуло на піщаний берег.

- А-а-а! Охорона! Вторгнення! А-а-а! Рятуйте!, - наперебій закричали красуні, кидаючись до дверей, які утворилися замість мерехтливого вікна, перетворюючи сусідні з ним на камінь стіни.

- Зачекайте! Ми не вторгнення... тю, ти... не вторгувалися, не вторгалися... коротше, це не диверсія якась і не напад, нас світлий чародій сюди переніс, - закричав Марко, інтенсивно махаючи однією рукою, яку ледь звільнив від міцного захвату фамільяра.

- Що? Світлий чародій?, - одна з дівчат, яка говорила першою, все ж таки затрималася в дверях, на відміну від своєї подруги, яка, продовжуючи кричати, вже вибігла з приміщення.

- Так. Старий сивий маг у брудному білому балахоні потрапив у полон до некроманта і там зустрів нас, - кивнув колишній програміст. - Він зрозумів, що ми також в полоні і, в кінці битви з темним, направив на мене якийсь світловий стовп, навколо якого сформував портал.

- Так, ми сюди не з власної волі втрапили... нас врятували від некроманта!, - підтвердив слова друга Гард, продовжуючи міцно стискати його руку.

- Не розумію, - насупила брови дівчина, про щось розмірковуючи. – Давайте, ви все ж таки спробуєте детальніше розповісти мені про некроманта і битву, і звільнення з... ой!

Красуня поглянула на хлопців уважніше і зойкнула, побачивши те, в якому вигляді стояв Гард. Вона затулила обличчя долонями, але неслухняні пальці все одно чомусь не хотіли залишатися поруч один з одним, постійно утворюючи широку щілину прямо перед очима.

- Ш-ш-ш... от шже-шш, - зашипів перевертень, нагинаючись, щоб підняти з підлоги шкіряну куртку.

Через цей рух рівновагу знову було порушено і кіт, інтенсивно розмахуючи руками, почав падати, збиваючи при цьому з ніг ще й Марка.

Хлопці пововтузилися, розбираючись де чиї ноги та руки і одразу ж спробували підвестися, щоб не виглядати дурнями перед дівчиною, але їх спроби викликали в красуні лише сміх, оскільки молодики заплуталися в кінцівках ще більше і повторно приземлилися на горизонтальну поверхню.

- Ой, не метушіться так, будь ласка, - тримаючись однією рукою за живіт, сказала дівчина, намагаючись при цьому іншою все ж таки закрити очі, так як Гард до куртки все ж дотягнувся, але втратив її десь в глибинах хитросплетіння рук та ніг.

- Стояти! Не рухатися! Королівська гвардія!, - вигукнув масивний вусань, який з групою озброєних людей увірвався в приміщення, одразу ж кидаючись до хлопців, які завмерли на підлозі в дурнуватих позах.

- Ой... ні, ні! Не потрібно... їх дідусь сюди відправив!, - закричала співрозмовниця юнаків, намагаючись схопити дядька за руку. - Ніхто крім нього не міг. Вони не завдали шкоди.

- Розберемося, - кивнув командир королівських гвардійців. - Шпигуни Вам багато казок розповісти можуть. Не можна ж бути такою, вибачаюсь, наївною... А якщо вони примусили Верховного відкрити портал? А?!

- Ні... не сюди, - вже не так впевнено хитнула головою дівчина. - Він не відкрив би портал сюди... точно не відкрив би.

Видно було, що онука світлого магістра розгублена і товаришам доведеться таки доводити свою непричасність до смерті її діда. Але, приємним моментом було те, що юна чародійка все одно продовжує захищати непроханих гостей... а це вже хоча б щось з цілковитого нічого, яке було в молодиків в перші хвилини після пробудження в цій залі.

- Розберемося і точно будемо все знати, - гмикнув дядько, поглянувши на хлопців, яких його підлеглі дуже легко розділили і вже поставили на ноги. - А Ви краще до себе йдіть, тут може бути небезпечно. Якщо щось станеться, то Вас покличуть.

Я залишу варту біля точки переходу і...

- Гаразд. Але я впевнена, що Верховний чародій не наражав би нас на небезпеку і відкрив би портал в одне з узгоджених для таких надзвичайних ситуацій місць, - блондинка вирівнялась в струну і стала схожою на якусь сувору аристократку, змінюючись на очах, і в цей момент лише стиснуті в кулаки долоні, виказували її емоції. - Прошу врахувати мої слова і наказую не впливати на розум та тіло цих людей до винесення остаточного вердикту Ради.