- 18 -

Серце калатало так сильно, що юнаку здавалося, наче його ноги рухаються дуже повільно, варто було б підлаштуватися під внутрішній ненормальний темп і тоді вони точно зможуть відірватися від господаря, який от-от зайде до будинку.

Ще й немертвий так повільно йде, постійно озираючись на шафки та полиці, а на вулиці ж жвавіший був, коли біг до будинку.

- Вперед, Зомбік, не зупиняйся!, - шипів Мар, продовжуючи тягнути свого підопічного за повідець. – Ми тобі знайдемо потім їжу. Давай… ще трішечки.

Коли компанія добігла до вітальні, в надії вискочити через парадний вхід, а позаду вже було чутно скрип старих дверей, що повідомили про повернення Владіуса додому, набатом пролунало підвивання примари-дворецького, який сповістив про прихід гостей.

- Все, тепер нам кінець, - резюмував Марко, завмираючи на місці.

- Маау... ма-а-ауу, - Зомбік погодився з ним, чи то просто підтримав привида своїм нявкотінням.

- Мрр, який кінець?! Ховаємося!, - видав Гард і рвонув до бібліотеки, швидко підіймаючись сходинками на верхній ярус.

- От же ж, - сказав молодик і, стиснувши міцніше повідець, побіг за товаришем, підбадьорюючи немертвого, який тупотів за ними.

- Йду вже, йду, - почувся голос Заубера з коридору. - Мар! Прокидайся вже! Чому це я змушений відчиняти відвідувачам, якщо в домі для цього є слуга?!

Добігти до обсерваторії компанія не встигла і, коли в кімнаті яскраво загорілися магічні світляки-сфери, їм довелося завмерти за полицями біля стіни у невеликому заглибленні на третьому ярусі, сподіваючись залишитися непомітними.

- Фу, як неввічливо, світлий, - раптом почувся голос Владіуса і яскравість вогників зменшилась на порядок. - Ти все ж таки в гостях у темного чаклуна, а ми не любимо такі світлові шоу, сам знаєш.

- Знаю, - відповів йому глибокий, приємний голос. - Пам'ятаю як ти втікав від мого світлового шоу під час минулої зустрічі.

- Давно це було і я ще молодим був, недосвідченим, - гмикнув некромант. - Але тепер ролі змінилися і, хоч переможцем в тій битві залишився ти, старий, виграв нашу війну все ж таки я!

Після цього товариші почули чіткий здавлений хрип людини, яку почали душити, і світляки активно замерехтіли.

- Кхм, пане, я вибачаюся... можна ми отримаємо свою плату і підемо?, - неподалік почувся тихий, переляканий голос ще одного відвідувача.

- А? Та як ти смі... кхм, так звісно, щось я захопився тріумфом, - сказав Заубер і світлове шоу припинилося, а через мить пролунали кроки та звук зачинених дверей.

- Мій суворий та непереможний некромант розважається?, - тишу, яка тривала декілька довгих хвилин, розірвало знайоме муркотіння.

- Сирено, давай пізніше поговоримо, - Владіус голосно зітхнув, певно дуже радіючи появі коханої. - Ні, не зараз, ох... ну, давай хоча б не тут, дівчинко.

- Що, до рівня сукубів довелося опуститися? Кха-кха, - засмівся співрозмовник Владіуса, вже значно охриплим голосом. - Не хвилюйся, я таких демонічних істот на своєму шляху бачив достатньо... скільки вони темних та світлих чародіїв навколо пальця обвели і знищили.

- А це, старий, не твоя справа, - фиркнув некромант. - Не потрібно заздрити!

- Заздрити? Було б чому... я тобі навіть співчуваю, - гмикнув чоловік.

- Ммм, любий, а давай я йому покажу, що він втрачає, - сказала Сирена, перебиваючи розмову чоловіків.

- Ні, не думаю, що це... та що ж ти робиш, - забідкався Владіус під хриплий сміх свого полоненого.

- Ох, а він ще виглядає досить..., - видала жінка через мить. - Куди ти мене ведеш?!

- Давай ти зачекаєш на мене в кімнаті, - голос темного почав віддалятися, разом з незадоволеним бурмотінням сукубки. - Я зараз Сані до тебе відправлю … трохи, а там … підійду… Гаразд?

- Але ж... все одного ти того... вб'єш! Чому мені не можна... ти ж бачив... хочу!, - заскиглила Сирена, а полонений знову розсміявся.

В бібліотеці запанувала тиша і Гард багатозначно глянув на Марка, кивнувши головою на сходи.

Хлопець захитав головою, показуючи своє негативне ставлення до цієї ідеї.

- Дітлахи, я ж знаю, що ви там, - прохрипів старий. - Світлі чародії високого рівня завжди відчувають наявність енергії життя, особливо в такому проклятому місці, як землі Темного королівства. Що ви тут робите? Невже в цього некроманта є звичайна родина?

- Ми тут в полоні, - брюнет не встиг впіймати друга і той відповів, визирнувши вниз через перила. - Бідні живі істоти, яких злий чародій використовує в своїх темних справах і...

- Емм, вибачте, що мій товариш в такий недоречний момент навантажує Вас зайвою інформацією, - Марко вимушено показався поважному сивому дідусю, який сидів у брудній світлій мантій, прив'язаний до стільця, і таки схопив чорного хитруна за хвіст, відтягуючи назад, за що отримав порцію незадоволеного шипіння та удар кігтями по руці.

- Хм, людина з нейтральною магією, - задумливо пробубонів старий. - Дитинко, тобі з цього місця втекти потрібно і...

- Маауу... гар-рх!, - Зомбік скористався можливістю, поки його господар розбирався з котом, і теж визирнув з-за перил, певно вирішивши поспілкуватися з незнайомцем.

- Він і охорону приставив, - насупився світлий чародій, побачивши немертвого.

- Ні, цей не такий... емм, він хороший і теж хоче втекти... ну, якось так... напевно, - розгублено сказав Мар, відтягуючи тепер вже свого підопічного від перил.

- Добра душа, навіть в монстрах бачить світло, - похитав головою дідусь. - Як же ж тебе врятувати? В мене магія обмежена до рівня дрібних енергетичних заклинань... так недоречно все це. Та й помру я скоро, тут без сумнівів…

Повноцінно сформувати думку маг не встиг, оскільки в бібліотеку повернувся господар маєтку.

- Все, мій старий ворог, тепер нам ніхто не завадить, - широко усміхаючись, сказав Заубер. - Ти готовий сьогодні померти?

- Готовий, - спокійно кивнув чародій. - Але відпусти світлу душу, яку тримаєш в полоні! Не місце їй тут!