Повний місяць заховався у хмарах. Холодний вітер пронизував до кісток і намагався зірвати тонкий плащ з худорлявого юнака, який, обхопивши себе руками, панічно озирався навкруги.
Нічні почвари обступили слугу некроманта з усіх сторін, визираючи з-за склепів, моторошних пам'ятників та прориваючись з-під землі. Монотонно розхитуючись, з кожною секундою вони ставали все ближче і ближче.
Марко спробував знайти Гарда чи Моні, які наче мали б бути поруч, але чомусь він був на самоті посеред цього жахіття, яке очевидно й стане завершенням життєвого шляху недолугого героя.
І, головне, для захисту під рукою взагалі нічого немає.
Погляд брюнета зупинився на найближчому немертвому. Щось в його зовнішності було незвичним і таким знайомим водночас... смартфон?!
Монстр стискав в руках мобільний і набирав номер, продовжуючи рухатись вперед.
Погляд молодика сковзнув далі: білосніжна сорочка, краватка і... голодні, нелюдські очі.
- Та що ж тут відбувається?!, - шоковано прошепотів чоловік, уважніше приглядаючись до немертвих.
Навколо все змінилося, наче під дією глузливих чарів перетворення: тепер в тісне кільце слугу некроманта брали менеджери, клерки, програмісти... самий справжній офісний планктон, який явно хотів його з'їсти.
Крок назад і молодик натикається спиною на перепону.
Мар здивовано озирається і бачить за собою склеп, якого там раніше не було... це шанс на порятунок!
Через мить хлопець вже заскочив до темного приміщення і зачинив за собою двері, притискаючи їх плечем.
Хвилина... дві... бах-бабах, бах-бах-бах... бабах...
Монстри дісталися до склепу і, намагаючись потрапити всередину, ближче до своєї здобичі, почали грюкати в двері.
Бах-бах-бабах... у-у-іу-у...
До стуку додалось підвивання і таке потужне та надривне, що закладало вуха.
Стоп! Новий звук йде не з вулиці!
Марко повільно повернув голову і побачив роззявлену пащеку якогось немертвого, в якій гострими рядами вишикувались досить масивні зуби.
- Ти чому не завершив замовлення? Тепер доведеться тебе з'їсти!, - прохрипіла істота, яка чомусь виявилася босом колишнього програміста, і кинулась вперед.
- А-а-а!, - закричав молодик, затуляючи обличчя руками.
- Мар! Ма-а-ар! Та прокинься ти нарешті!, - знайомий голос врятував слугу некроманта від щелепи монстра і він розгублено закліпав очима, виринаючи з нічного кошмару.
- Що? Що сталося?!, - чоловік закрутив головою, скуйовдивши волосся.
То був лише страшний сон, але... чому гуркіт і підвивання не зникли?!
Марко спробував підскочити на ноги, заплутався в покривалі і впав на підлогу.
- Там хтось прийшов, дуже наполегливий, а Заубер ще не повернувся, - спокійно сказав Гард, розглядаючи маківку, яка опинилася в кількох сантиметрах від нього.
- А, он воно що, - прогудів хлопець і відірвав обличчя від підлоги. - Зараз відчиню.
Через декілька хвилин Мар вже поспішав до дверей, потираючи лоба, яким добряче приклався до твердої поверхні.
Звичний удар черевиком по голові ручки-змії, яка спробувала вжалити слугу за палець, і двері відчиняються.
- Ох, нарешті, а я вже почала думати, що тут всі вимерли і потрібно викликати ловців душ, щоб цінні екземпляри не розлетілись, - руда відьма, яку Марко бачив в товаристві нічниці під час перших відвідин центрального кладовища, промайнула повз нього до будинку.
- Емм... добрий день, - видавив з себе молодик, поспішаючи за метушливою відвідувачкою.
- Добри... що?! Фу, як негарно, - фиркнула жінка, розправляючи гостроверхий капелюшок. - А, байдуже. Де Владіус? Поклич його швиденько, в мене невідкладна справа.
- А він ще не повернувся, - відповів брюнет, схрещуючи руки на грудях. - Напевно, Вам краще пізніше зайти.
- Що? Ні, це неможливо!, - відьма підскочила з дивану і почала міряти кімнату кроками, про щось розмірковуючи.
- Ну... тоді зачекайте на нього, - знизив плечима хлопець. - Вам щось принести, можливо...
Договорити молодик не встиг, так як жінка рудим торнадо перемістилася до нього і, схопивши переляканого слугу за руки, почала уважно розглядати його обличчя.
- А може... ні... хіба що... о, так!, - незрозуміло бубоніла вона і, побачивши щось, досить зловісно посміхнулася.
- Ммм, все гаразд?, - Марко відступив на декілька кроків назад, коли його зап'ястки нарешті відпустили і підозріло поглянув на задоволену відьму, яка з невимушеною грацією сіла на диван.
- Так. Все просто чудово, - продовжила усміхатися жінка. - Заубера чекати не доведеться, адже мені допоможеш ти.
- Я?... Я?!, - здивовано вигукнув молодий чоловік і затулив рота рукою, так як його крик підтримав коротким підвиванням один з немертвих, що блукали під будинком.
- Так, так, ти все вірно зрозумів, - кивнула жінка і махнула рукою, запрошуючи свого співрозмовника на сусіднє крісло. - Слухай уважно і не перебивай.
Невдаха-герой також кивнув і сів, намагаючись зрозуміти, що від нього хоче ця дивна відвідувачка.
- До мене приїхала сестра, вона зазвичай мешкає в темних глухих лісах, які займають величезну площу на заході нашої країни. В нас там на болотах родинний маєток і вона чудово себе почуває в компанії болотяників та перевертнів, - почала розповідати відьма. - Але, нас запросили сьогодні на зустріч в королівський палац, а там не кікімори живуть, і ця подія відбудеться опівдні, тобто часу майже не залишилось!
- Емм... вітаю, це певно так важливо для Вас, - відповів Мар, все ще не розуміючи, що саме від нього хочуть.
- Так, це дуже важлива подія для нашої сім’ї, адже є шанс знайти для цієї дурепи нормального кавалера зі знатного роду, - закивала руда і сплеснула руками. - А вона, ти собі можеш таке уявити, мало того, що тільки-но приїхала, так ще й з висипом від магічного бородавника, який не можна приховати магією ілюзій чи вивести звичайними чарами. Та й короткотривалі ілюзії не той варіант, який варто застосовувати під час візиту до королівського двору.