- 13 -

Повний місяць, чи як там називають в цьому світі це бліде нічне світило, біля якого в безхмарну погоду можна побачити майже непомітного, мініатюрного двійника-примару, просвічував крізь важкі сірі хмари, які пропливали так низько над поверхнею землі, що інколи здавалося, наче вони от-от впіймаються на шпиль високої башти, заплутаються у гілляччі велетенського розлогого дерева чи потраплять до лап дивної горгулії, яка задумливо спостерігає за ними з даху моторошного склепу.

- Це вже вкотре ми за інгредієнтами сюди йдемо?, - прошепотів помічник некроманта, роззираючись в пошуку вже знайомої алеї на цвинтарі, що мала б привести компанію до громадських захоронень, на яких росли загальнодоступні магічні рослини. - Заубер певно забудькуватим став, якщо дві ночі підряд нові завдання дає з відвідинами кладовища. Невже вчора не знав про те надважливе листя? Чи воно лише раз на рік має чародійні властивості?

- Ммр... Мар, давай сюди, - чорний облізлий кіт нервово сіпнув хвостом і зник в темряві бічного відгалуження доріжки.

- Гард, агов, Гард!, - молодий чоловік спробував його покликати, але звук розчинився в просторовій магії, яка захищала спокій цього місця. - От же ж, ще й з цим покровом тиші не докричишся... зачекай!

Фамільяр некроманта знайшовся майже через квартал захоронень, на невеличкій галявині, яка була б досить звичайною та непримітною, якби не різнобарвні промінці світла, що пробивалися з-під землі. Кіт сидів на бордюрі в освітленні єдиного ліхтаря, що висів на практично мертвому кущі, з якого обсипалось майже все листя.

- Ти чому так поспішаєш? Я ледь наздогнав тебе, - незадоволено сказав брюнет.

- Тут одна дорога, ти б не заблукав, а я не хотів запізнитися, - сіпнувши вухом, відповів чорний хитрун.

- Запізнитися?, - здивовано перепитав слуга некроманта. - Емм... так та рослина з дивною назвою, схожою на якесь там помело, все ж таки лише в певний час має магічні властивості? Чому ж ми стовбичимо на порожній поляні, а не поспішаємо до громадських захоронень?

- Ти щось тут бачиш?, - Гард проігнорував монолог товариша і вказав лапою у напрямку поляни.

- Угу, завихрення енергії і світлові промені різного кольору, - кивнув молодик, що так і не зрозумів логіки в діях свого співрозмовника.

- Гаразд, тепер знайди ті, які мають синє та фіолетове забарвлення, - кіт продовжив незрозуміле дослідження. - Потім викопаємо...

- Та, стоп!, - Марко підняв руки перед собою і замахав ними. - Я на таке не підписувався. Ти сам сказав, що Владіусу потрібне листя магічної рослини, яка...

- Та нічого йому не потрібно, - пошматована життям істота вкотре сіпнула чорним хвостом і подивилася на товариша. - Він взагалі не знає, що ми сьогодні сюди пішли. Там та відьма продовжує плести своє павутиння навколо нього і наш господар сьогодні зайнятий іншими справами.

- Що?! І замість відвідування бібліотеки чи спокійного відпочинку я чомусь приперся сюди з тобою?, - шоковано вигукнув брюнет. - І ти ще в загадки граєшся і навіть не захотів мені все нормально пояснити?! Все, я йду додому!

Чоловік рвучко повернувся назад, але так нікуди й не пішов, завмираючи на місці з піднятою ногою і відкритим ротом.

- Хлоп, привіт, - знайомий біс з блакитною шерстю стояв прямо перед молодиком, переминаючись з ноги на ногу. - Ти, тейво, не гнівись на кота. То він через нас тако вчинив.

- Угум, тако й є, - закивав його напарник, зазираючи хлопцю в очі.

- Ми побоялись троха, що ти не будеш допомагать нам, - продовжило перше бісеня. - Тогось й попрохали його мовчать.

- Емм... от же ж... біс-с-си!, - Марко нарешті оговтався від того, що перед ним з'явилися ті, хто став першопричиною переламного моменту в його житті, і, насупивши брови, впер руки в боки, уважно їх розглядаючи. - Що вам від мене ще потрібно? Невже вважаєте, що мало горя принесли? Злато та дів пропонувати будете? Героєм пообіцяєте зробити?! Чи ще комусь перепродати потрібно дурненьку людинку, яка так легко вірить в казки?!!

- Ти, тейво, не злися на нас, - шаркнуло копитцем по доріжці перше бісеня. - То не ми таківо, то робота такаво... ми ж не со зла.

- Тако й є, - закивав його товариш. - Не ми, точно не ми... і не со зла.

Слуга некроманта мовчав, обдумуючи як краще позбутися цих неприємних співрозмовників, але підсвідомість все частіше підсовувала незначні фрагменти картин з печери, коли він не закцентував увагу на тому, як ці істоти боялися свого старшого і з своєрідним співчуттям розглядали невдаху-героя, якого заманили в свій моторошний світ.

- Мар, давай допоможемо..., - почав було Гард, але брюнет підняв руку, припиняючи потік його слів.

- З тобою, Брут, ми потім поговоримо, - коротко кинув молодик і знову глянув на старих знайомих. - Коротко і змістовно: що вам потрібно і що конкретно я за це отримаю?

- Магічних личинок, якісь їдять коріння глю... гле... глюче... ниці... тху ти, дурні назви!, - відповіло одне з бісенят. - Нам тута нашепотіли, шо вони нам допомогти зможуть з... емм... з нашою бідою, яка ніяк не проходить.

- Агась, зовсім біда стала з цією шерстю, - зітхнуло друге бісеня і отримало штурхана в бік від товариша.

- А, так це все ж таки не ваше природне забарвлення, - заусміхався Марко. - То можливо варто вас блакитними й залишити? Щоб пам'ятали про те, що не завжди все з рук сходить.

- Ми й тако, без усього цього, вже добре пам'ятаємо, - зітхнув перший біс. - І нам дужо допомога потрібна. А ми тобі сірки дамо, якась в ритуалах підкорення темними магами використовується.

- І навіщо вона мені?, - хмикнув брюнет.

- Ну, вона й в оборотному заклянянні треба, - бісенята перезирнулися і синхронно знизили плечима. - Ти ж дужо на волю хочеш, а це допоможе.

Марко задумливо почесав потилицю і поглянув на Гарда, який тихо сидів, очікуючи на рішення товариша.

- Це вигідний обмін, давай допоможемо, - сказав кіт і кивнув, підтверджуючи слова інфернальних істот.