- 12 -

- Ммма... мммау... гар-рх!, - немертвий стояв неподалік від нас, надійно закріпивши своє тіло на землі, обпираючись для цього на всі кінцівки одночасно, і розглядав невелику яму на домашньому цвинтарі, з якої нещодавно виліз скелет якоїсь дрібної тварини.

- І що це за звук новий в нього з'явився? Раніше наче от такого от мау не було ж, мрр, - задумливо сказав Гард, вистрибуючи на трухлявий пеньок.

- Ну, мені здається, що це він тебе імітує, - відповів йому слуга некроманта, обпираючись підборіддям на руки, які спокійно лежали поверх руків’я лопати, встромленої в землю.

- Мене?! Пф-р-мяу-у-фф!, - зафуркотів кіт, настовбурчивши шерсть. - Та як ти таке міг подумати?! Я так не... не... мр-мяу! От же ж...

- Ото ж, - хмикнув Мар. - Навчив нашого зомбі новим словам, а тепер відкараскуєшся від фактів.

Чорний розбишака ображено відвернув морду від людини і несвідомо почав вимиватися. До того моменту, поки він звернув увагу на свої дії, після обмірковування чогось дуже важливого, пройшло декілька хвилин.

- Чуєш... а Владіус тобі скільки тих хробаків наказав принести?, - нарешті сказав фамільяр некроманта, відсмикнувши лапу від морди.

- Мінімум два десятки, а краще три, - зітхнув молодик, зазираючи до відра, яке примостилось біля його ноги.

Люмінесцентні хробаки, які живилися корінням деяких магічних рослин, не вважалися рідкісними. Їх легко можна було знайти за слабким світінням нижньої частини стебла хворої квітки чи листків, що лежали на землі.

Все це Марко вже досить добре знав, як і те, що світиться в хробаків слиз, який легко передається живим тканинам під час прямого контакту, змінюючи їх пігментацію на декілька днів.

Вперше виконуючи наказ господаря, брюнет досить швидко назбирав цю слизьку дрібноту і потім витратив не одну годину на відмивання рук, що вперто не хотіли припиняти світитися. Заубер навіть пожартував над ним, висунувши пропозицію про можливість влаштуватися на роботу у якості вуличного ліхтаря.

- А з оцим як? Ти згадав, що саме допомогло тобі його відремонтувати?, - сказав чоловіку його облізлий співрозмовник, хитнувши головою в бік немертвого, який спробував їсти землю і тепер відпирхував її з рота. - О, ти дивись, воно навіть розрізняє смак їжі, яку пхає до мордяки.

- Гард, я реально пам'ятаю, що Зомбік приповз до будинку сам, якось перед тим об'єднавши тулуб, руку та голову, - вкотре повторив свою версію подій молодик. - Я пішов за ним, скриня була відчиненою. Потім просто витягнув інші запчастини тіла цього дивака і приклав їх туди, де вони раніше були.

- А я тобі повторюю, що на власні очі бачив, як ти постояв на порозі, вмиваючись дощовою водою, а потім завмер, наче прислухаючись до чогось, - тихо сказав фамільяр. - Після чого, наче той зомбі, ти пішов до сараю. Я, звісно ж, здивувався і попрямував слідом. Навіть кликав тебе декілька разів, але ти на мене взагалі ніяк не відреагував.

- А потім він витягнув частини тіла зруйнованого немертвого зі скрині, склав їх до купи на символах, які намалював на землі, і направленим потоком чорної магічної енергії, підсиленої закляттям, відродив мертву плоть до життя, - моторошно завершила Моні, яка, як пізніше виявилося, також спостерігала два дні тому за дивною поведінкою товариша.

Запанувала тиша, яку розривав шурхіт, гортанне мугикання та гарчання немертвих, до якого інколи додавалося нявчання Зомбіка.

- Не пам'ятаю... от як так можна мати одні спогади, зауважу, досить реальні і чіткі, а чути про зовсім інші події, - похитав головою Марко, знову витягуючи лопату з землі і направляючись вглиб кладовища. - І я б був впевнений, що ви мене вирішили надурити, але в той самий момент я добре розумію, що після того дурманного зілля моя свідомість могла продовжити показувати нереальні картини.

Примара обігнала хлопця і, продовжуючи рухатися спиною вперед, почала уважно спостерігати за ним.

Раптом, через десяток кроків, вона несподівано зупинилася і молодик, не встигаючи загальмувати, потрапив в неприємну в'язку субстанцію, з якої складався холодний привид.

- Тю, Моні! Ну, от скажи, навіщо таке робити?!, - сплюнувши на землю, Мар відступив назад і з огидою витер обличчя рукавом. - Я ж просив не взаємодіяти зі мною без потреби.

- Хотіла сприйняти емоції, - прошелестіла дівчина. - Ти дуже впевнено кудись прямуєш. Чому?

- Так хробаків ще ж треба накопати, цих буде замало, - здивовано відповів програміст, піднімаючи в повітря руку з відром.

- О, я зрозумів! Як так не звернув увагу раніше... ти ж на кладовищі теж сам копати почав, - радісно підхопив Гард, наздоганяючи друзів. - Їй цікаво, чому ти йдеш до конкретного місця, яке знаходиться на відстані і при цьому впевнений, що там щось є.

- Ну... знаю, що є, - Марко почесав потилицю, починаючи розмірковувати над тим, що раніше просто робив інтуїтивно. - Там щось наче крізь землю просвічується, а на кладовищі завихрення чорні з-під землі йшли біля рослини... я так зрозумів, що всі магічні інгредієнти так виділяються. Хіба ні?

- Так, усі предмети живого та неживого світу, які вміщують в собі певний запас магічної енергії, тобто можуть накопичувати її, мають енергетичне поле, через яке взаємодіють з специфічними чародійськими потоками та можуть впливати на реальність та інші об'єкти, - з розумним виглядом кивнув фамільяр і, примруживши одне око, нахилив голову на бік. - Але ці поля можуть бачити лише дуже сильні чародії, або ті, хто знаходиться на межі двох світів, в своєрідному переламному стані між матерією і духом. І, вибач, ти явно не всемогутній маг, не помираєш заради переродження і уявлення не маєш про астральні подорожі. Вірно?

- Так і є, - кивнув молодик, не ображаючись на слова товариша, адже дійсно практично нічого не тямив в магії.

- От нас і дивує той факт, що ти таки бачиш деякі види енергетичних полів, - задоволено кивнув Гард, радіючи, що зміг все пояснити юнаку.

Марко почав обмірковувати почуті слова і паралельно викопував хробаків, місцезнаходження яких чітко визначив, хоча їх було ще досить мало біля кореня і на поверхні рослина не світилася… він дійсно пішов до підземного джерела, яке інші не бачили!