- 11 -

- Можливо не все так погано, як мені здавалося, - пробурмотів Марко, сонливо помішуючи зілля в казані, яке Владіус наказав контролювати протягом двох повних перевертів специфічного годинника, в якому замість піску розмістили чорну густу субстанцію, що дрібними тягучими краплинами відміряла час.

- Звісно ж, я тобі одразу казав, що тут все найвищого класу, - фиркнув чорний кіт, який сидів поруч з юнаком, обпираючись на спинку високого стільця.

Коти так сидять? Хм, наче в соціальних мережах такі фотографії зустрічались, тому напевно, що так...

- І взагалі, суперовішого місця ти не знайдеш в жодному зі світів, - продовжив свої роздуми Гард, закинувши одну лапу за голову. - Сам побачиш, особливо коли господар звикне до тебе і запросить до своїх розваг. Бачив, яка красуня у нього наречена? Так от, подруги в неї ще крутіші. Та й взагалі, відьми в Темному королівстві шикарні, мррр. А про запаси дорогого вина та тусовки в палаці я навіть говорити не буду, це потрібно відчути, зануритися з головою в атмосферу кайфу та релаксу.

- Ммм... гарно розповідаєш, але... мені здається чи ти змінив свою думку щодо Заубера та цього місця?, - підозріло глянувши на свого співрозмовника, поцікавився брюнет.

- Та ти що, я завжди так думав, а наші розмови... то я так тебе підтримати намагався!, - фиркнув хитрун і, нахиляючись вперед, поцікавився. - А ти мене до палацу з собою візьмеш? А то Владік зовсім від рук відбився, останнім часом нікуди мене не водить.

- Оу, ну... так, звісно ж, чому б ні!, - усміхнувся слуга некроманта, продовжуючи помішувати зілля.

Все ж таки добре тут, спокійно. Ну, подумаєш, зомбі, вампіри, відьми... все це видається страшним тому, хто не виборював собі місце під сонцем серед офісного планктону!

Спробуй переплюнути красуню-помічницю шефа, яка взагалі не розбирається в напрямках роботи фірми, але залюбки бігає з ним на обіди, вислуховує його нарцистичні монологи, робить смачну каву і... ну, і багато чого ще непрофільного вміє робити.

Або ж конкурента по проекту, який, цілком можливо, й гідний супротивник, але наявність батька, що був колись однокласником боса, зводить нанівець всі твої потуги.

А перевірки, комісії, клієнти, лише від імен яких починає сіпатися око і пробиває холодний піт? Ха, та всі ці нічниці і біси поруч не стояли в ієрархії справжніх монстрів з соціуму на Землі, представники якого виїдають мозок, випивають душі та життєві сили звичайних співробітників, яких так легко замінити через певний час на нові енерджайзери-батарейки, що продовжать рухати велетенську штучну систему-механізм створену людиною.

А так, наразі все супер, адже в новому світі ніяких дедлайнів, робота проста і зрозуміла, а там, можливо, й крутим некромантом можна буде стати. Он Владіус наче непогано заробляє, та й до монстрів в оточенні якось звикнеться... та уже ж простіше все починає сприйматися: з немертвим орком потоваришував, відьмі сподобався, з привидами та некромантом живе під одним дахом, а зомбі (і байдуже, що Гард їх немертвими називає… зомбі вони і є зомбі!) вже на рівні декору сприймаються.

І, якщо врахувати те, що Заубер сьогодні був дуже привітним коли просив послідкувати за зіллям (тобто чорний пухнастий чортяка був правий і господар починає краще ставитися до свого слуги, навіть серйозне доручення дав!), то майбутнє видається не таким вже й поганим і трансформується в щось приємне... он зовсім як ці різнобарвні бульбашки, що одна за одною виринають з зілля, розфарбовуючи навколишній світ в позитивні кольори.

Молодик обережно торкнувся пальцем до райдужної сфери, яка зависла над казаном, і та заколихалася, після чого на ній з'явилися очі, ніс, рот... емм, і що це таке?!

- Пфа-пфа, - маленький рот випустив зграйку мініатюрних бульбашок, які рибками закружляли навколо програміста.

- Ей, малеча, що ви таке?, - розсміявся чоловік і почав торкатися до новостворених сфер пальцями, радіючи їх перетворенню на симпатичних капітош.

Через декілька хвилин кульки вже активно мандрували по кухні, перетворюючись на різноманітних тварин та птахів, розчинялися в поверхнях, після чого ті змінювали колір з сірої буденності на фантастичні яскраві барви бузкового цвіту, відтінки заходу сонця чи молодих кульбаб.

Марко намагався впіймати їх і голосно реготав, коли сфери розбивались об нього, перетворюючи при цьому все до чого торкалися на щось неймовірне: ніс на помаранчеву бараболю, вуха на витягнуте листя бананової пальми, а одяг взагалі був схожим на дике веселкове хакі після пейнтболу.

І, головне, що все це здавалося просто смішним і зовсім не лякало, наче слуга некроманта точно знав, що його перетворене на блакитних хробаків волосся знову повернуть в попередній стан після цієї незвичайної гри.

А фамільяр! Який ж він кумедний! Де той насуплений облізлий кіт, якого колишній програмер зустрів у маєтку некроманта? Зараз поруч з молодиком стрибав малиновий пухнастик зі срібними вусиками і смарагдовими очима.

Раптом одна з кульок суворо подивилася на хлопця і, перетворюючись на долоню з кігтями, дала йому смачного ляпаса, від якого щока в місці зустрічі з пазурами просто запалала.

- Мар... дідько, Мар! Ти мене чуєш?!, - крикнула вона знайомим голосом. - Мррр, та прийди вже до тями. Мар!

В одну мить всі веселі барви зникли і на поверхні для приготування страв, поруч з плитою, на якій готувалось дивне зілля, з'явився насуплений і, здається, чимось занепокоєний кіт, такий ж облізлий і чорний, яким був раніше. А його райдужна копія зникла разом з капітошками.

- Що? Я... Гард це...?!, - Марко похитав головою, яка чомусь дуже сильно почала боліти, і з тихим зітханням потер очі.

- Ні! Ти - не Гард, а Мар, Марко! А Гард - це я!, - наче хворому почав пояснювати кіт, примружуючи свої криваві очі і нервово розмахуючи хвостом.

- Та я не..., - запнувся молодик.

- Я - Гард, ти - Мар! Все, це без варіантів, - зашипів кіт, якому явно вже набридло приводити товариша до тями після... після чого?