- 5 -

Марко виніс мішок з мотлохом на задній двір, до якого вели дверцята з кухні, що примостилася на першому поверсі одразу за моторошною їдальнею, яка була більше схожою на склад запліснявілого посуду та галерею дивних картин з павутиння.

Взагалі, всі приміщення в цьому будинку були дуже старими, меблі потріскалися або прогнили через постійний холод та вологу, а предмети часто знаходилися в таких місцях, куди зазвичай в нормальних обставинах ніколи б не потрапили.

На задньому подвір'ї молодий чоловік побачив рівні грядки зі знайомими і незвичними рослинами, майже розвалений сарай, декілька сухих дерев і... цвинтар. Так, самий справжній маленький цвинтар, по якому під світлом повного місяця гуляли істоти, що дуже нагадували зомбі… якщо вірити в те, що вони одягнені у лахміття, так як не мають мозку, щоб подумати про свій зовнішній вигляд, та повільно рухаються, підтягуючи кінцівки, які розкладаються під дією невблаганного часу.

Хлопець похитав головою, здивовано відмітивши про себе, що вже спокійніше реагує на дивні речі, які показує йому цей світ, і, обережно поклавши мішок біля якогось кілка під стіною, швидко повернувся до будинку.

Озирнувшись навкруги Марко вирішив залишити на потім прибирання кухні, яка видалась йому найбруднішою в усьому будинку: пліснява на поверхнях, шматки їжі, що часто просто поналипали на тарілки та каструлі, бруд та мотлох на підлозі і здоровий шматок м'яса з сіро-білою короткою шерстю, яку хтось активно намагався обпалити прямо в приміщенні, про що свідчив характерний сморід.

Ні, все це явно краще прибирати пізніше.

Як тільки хлопець повернувся до вітальні, щоб оглянути відтерті, в міру можливості, поверхні та визначитися з тим чи не проґавив він десь явний бруд, щось голосно завило, зриваючись час від часу на стогін.

Марко відскочив до стіни, перелякано закрутивши головою в пошуках загрози.

- До нас гості. Відчини!, - прокричав з кабінету Владіус. - Я зараз вийду.

Молодий чоловік не зрушив з місця. Марк навіть уявляти не хотів, що там за гості так підвивають під дверима.

- Відчиняй, а то сердитись будуть, - спокійно сказав Гард, що сидів на камені, вилизуючи свою лапу. - І не дивись так перелякано на мене.

- Та якось боязно мені відчиняти, он як завиває той гість, а якщо він голодний і, не глянувши на печаті нашого некроса, з'їсть мене одразу?, - тихо сказав юнак, але помітив, що Гард його почув.

- Підвиває привид, якого Владіус посадив в сферу біля дверей, щоб він сповіщав його про відвідувачів, - зітхнувши, кіт зіскочив на підлогу і пішов в бік кухні. - Та й не їдять клієнти мага його слуг... ну, раніше точно наче не їли ніколи. Хоча й живих людей в обслузі чародій раніше не тримав, чи тримав... хм, щось не пригадую...

Марко ошаліло дивився на облізлий хвіст кота, який зник за поворотом, і розумів, що він залишився сам на сам з невідомим монстром, якого потрібно впустити до будинку. Але, робити нічого, необхідно виконувати розпорядження господаря.

Зробивши декілька глибоких вдихів, юнак стиснув кулаки і пішов до центрального входу.

Марк відчинив двері лише з третьої спроби, так як ручка, вирізьблена у вигляді металевої змійки, спочатку вперто намагалась вкусити наляканого хлопця і далась йому в руки тільки після того, як він стукнув її по надщербленій голові потертим черевиком, який підібрав біля дверей.

Страшне підвивання припинилося і вхідні двері, як у справжньому фільмі жахів, помалу почали відчинятись, страшно при цьому поскрипуючи заіржавілими петлями.

На порозі нікого не було.

От як так? Він боявся, налаштовувався, а гість зник?!

Поки молодик рефлексував біля входу щось почало лоскотати шкіру під джинсами. Неприємний свербіж поширювався все вище і вище. Марко мимоволі спробував почесати місця, які викликали дискомфорт, і завмер на місці, відчувши рухому слизьку масу під пальцями.

Повільно опустивши погляд вниз, хлопець ледь стримав крик, який застряг в нього в горлі. Нижня частина тіла юнака була вкрита товстим шаром хробаків, які активно досліджували людину в усіх доступних місцях, куди змогли залізти.

Зрозумівши, що ці бридкі личинки, чи що воно таке було, не лише на одязі, але й під ним, молодий чоловік все ж таки скрикнув і почав скакати, намагаючись струсити з себе черевиком небажаних гостей.

- Ритуальний танець-привітання?, - задумливо запитав Владіус, спостерігаючи з вітальні за рухами свого слуги. - Хм, цікаво-цікаво...

- Я не... вони напали... це чари!, - крикнув Марко, направляючись в сторону мага.

- Та ні, це старий Ліч, який вирішив похизуватися перед новою істоткою, яку раніше тут не бачив, - засміявся чародій.

В цей самий момент всі хробаки, навіть ті, яких юнак точно роздавив, почали сповзатися на підлогу, прямо перед Владіусом, формуючи дуже високу постать незнайомця, більше схожого на скелет, обтягнутий шкірою.

- Заубер, старий мандрагор, темної ночі тобі, - поплескавши некроманта по плечу, сказав незнайомець. - Бачу ти нову іграшку завів? Симпатичний, але м'яса забагато, обточити б трохи...

- Це мій слуга, - хмикнувши, відповів чародій. - А тобі все б погризти когось. Мертвий ж давно, а не заспокоїшся.

- Хижак завжди залишається хижаком, - з філософськими нотами в голосі сказав Ліч, піднявши кістлявий палець вгору. - Як там мій відвар від пліснявиці? Вже готовий? А то ці трупні плями по тілу вже розповзлися страшно і реально пліснявіти почали. Неприємно.

- Звісно готовий, сідай, зараз принесу, - кивнув некромант і поглянув на слугу. - А ти гостю м'яса шмат запропонуй, що на кухні лежить.

Марко ковтнув слину, поглянувши на черв’яків, що вже повзали в пошуках їжі по дивану, і кивнув, швидко направляючись в бік кухні.

Хлопець почав активно шукати ніж та тарілку. Здоровий тесак, що якраз ідеально підходив для рубки м'яса, знайшовся майже одразу, у верхній шухляді, а от чистий посуд вдало ховався від Марка.