- 2 -

Якийсь дивний запах лоскотав ніздрі, але Марко все ніяк не міг розплющити очі, щоб нормально прокинутися і подивитися, що таке незвичайне його турбує.

Будильник ще ж наче не дзвонив і можна поспати. Такий дивний сон про бісенят сьогодні наснився, шкода, що він не додивився його і не знає куди привів той чародійний перехід між світами.

- Гей, ти вже прокинувсь?, - щось штурхонуло Марка в бік.

Сонливість зняло мов рукою і хлопець через секунду сидів з розплющеними очима. В голові макітрилось від різких рухів, але танцююча картинка впевнено малювала хлопцю двох блакитних бісенят, які йому сьогодні наснились... чи таки не наснились?

- О, усьо, встав!, - радісно підскочив біс. - Клич старшого і втікаєм звідсіля, а то ше маг той прийде раніше.

- Агась, побіг вже, - закивав другий біс і вискочив в коридор.

Марко шоковано розглядав свій матеріалізований сон і розумів, що щось він таки зробив не так, похапцем приймаюче доленосне рішення про перехід в незнайомий світ.

Приміщення, в якому опинився хлопець, було схоже на велику печеру, світло в якій лилось від дивних личинок, що хаотично повзали по всіх поверхнях. Холод кам’яної поверхні, що наразі замінила програмісту ліжко, пробирав до кісток, і це підштовхнуло юнака підвестися на ноги, але вони відмовлялись тримати навіть його худорляве тіло.

- Кхм, так ви мені не наснилися..., - задумливо сказав Марко, залишаючи спроби випростатися. - Розкажи, де я зараз?

- Еее, ну, тейво, в нас, - закліпав очима біс і розвів лапи в сторони, наче намагаючись показати молодому чоловіку все навколо.

- В Пеклі?, - очі хлопця розширилися від розуміння ситуації.

Він підскочив на ноги, намагаючись втримати рівновагу, і кинувся до проходу, в якому тільки-но зникло бісеня.

Його наглядач запищав, кидаючись перекривати вихід, але його дії були марними, так як програміст на другому кроці послизнувся на чомусь і полетів у бік стіни, зариваючись обличчям в мох та гриби, на яких блищав слиз, що залишався після люмінісцентних хробаків.

З виступів та сталактитів почали сипатися личинки, вкриваючи огидним рухомим шаром тіло програміста.

- Фу, гидота яка, - молодик затрусив головою, намагаючись звільнитися від напасті та витерти обличчя руками, які теж вже блищали від залишків життєдіяльності дрібних мешканців печери.

- Тримайсь, хлоп!, - закричало блакитне бісеня і облило його якоюсь рідиною… дуже хотілося вірити, що це була проста вода.

- Та що ти, дідько, робиш?!, - Марко почав спльовувати гірку субстанцію, витираючи рукавом обличчя. – Це у вашому Пеклі катують так чи що?!

- Та чо ви все про пекло говорите, - сплюнув на підлогу біс. - В нашій рес..резси...резисденсіі ти, о! А черві ті вжалить могуть, тогось і рятувало тебе…

- Хм, ну гаразд. А де ця резиденція знаходиться?, - юнак ще раз уважно поглянув на кам'яні стіни і черв’яків, після чого перевів, сповнений недовіри, погляд на біса.

- Ну, так, значиться, на Землях Тьми і є, як завше була, - закивала істота, наче посміхаючись.

- Зрозуміло, - кивнув у відповідь хлопець, нічого не розуміючи в місцевій географії, але усвідомивши, що він таки не в Пеклі, але й не на Землі.

Марко все ж таки підвівся на ноги і рушив подалі від противних личинок, але знову послизнувся і впав, забувши про слиз на підлозі, який вже зіграв з ним злий жар під час втечі.

- От же ж, - зітхнув молодик, потираючи постраждалий лікоть і все ж таки сідаючи на холодному камені.

В цей самий момент через арку проходу до печери зайшло друге бісеня у супроводі чорної лахматої кульки, на якій блищали темні оченята-бусинки. Чомусь одразу стало зрозуміло, що це створіння розумне, а не якась домашня тваринка. Погляд в новоприбулого був дуже пронизливим та неприємним, наче він міг зазирнути під шкіру, м’язи та все інше, перебираючи піддослідного по клітинках аж до самих кісток.

- Оно він, старшой, - зачастила істота, звертаючись до кулі. - Усьо яко ти казав зробили. Згоду він дав, перехода активував побажаньєм своїм піти... у тім світі не їли і не пили нічось.

Кулька важко зітхнула, нічого не відповідаючи своєму співрозмовнику, і підійшла на своїх дрібних ніжках, які хлопець одразу не помітив, до Марка.

- Так, наче такий як Владіус казав, - покивав старшой. - Все, вільні.

Почувши останні слова свого боса, блакитні бісенята радісно запищали і побігли геть з печери.

- Вітаю, я б хотів детальніше розпитати про це місце і роботу героя, що світ рятувати буде, а ще... - почав було хлопець, але його перебило глухе хрюкання, що йшло від кулі... старшой явно сміявся. - Що, я щось не так сказав?

- Та так, все так, - посміюючись закивало створіння. - Але я маленька фігурка в цій грі, тобі все маг пояснить.

- Емм, добре, а коли той маг прийде?, - потираючи потилицю, запитав Марко.

- Маг вже прийшов, - глуха луна прокотилася печерою, дублюючи неприємний, схожий на крик старого крука, голос худорлявого високого чоловіка, який зайшов до зали. - Так це і є моє замовлення?

Старшой почав хитатися в сторону чародія, з чого Марко зробив висновок, що куля так б'є поклони гостю.

- Так, Шановний і Всемогутній, саме ця людська істота і є вашим замовленням, - сповістив чародія старший біс.

- Що ж, наче підходить, - поцокавши язиком, після загального огляду, сказав чоловік.

- Вітаю, мене звати Марко, і я б хотів дізнатись..., - почав було знову юнак.

- Цить, дрібнота!, - суворо глянув на хлопця чародій і повернувся в сторону біса. - Умови і оплата залишились такими, як домовлялись. Я отримую всі права на душу й тіло, які ввірили вам по добровільній згоді, а вам за це передаю тринадцять монет з різних металів і вказую на місце народження жили з кристалами?

- Так, пане, так, - задоволено закивав старший біс.

- Гаразд. Ось, тримай, - чоловік передав старшому шкіряний мішечок, що тихо задзвенів монетами, і матеріалізував перед собою шматок пергаменту, на якому пальцем, наче лазером, відмітив декілька точок, утворюючи своєрідний пунктир. - Це проходження жили, в місцях позначених точок великі друзи, або значно сильніше скупчення знаходиться.