Розділ 8.2. Погляд зі сторони

Двері за їхніми спинами зачинилися.
Обидва чоловіки мовчки зробили три кроки коридором.
І одночасно зупинилися.
Кілька секунд вони просто мовчали.
Переварити те, що щойно сталося, виявилося несподівано складно.
Першим заговорив Йоган.
— Ріку...
Він насупився.
— Мені здається...
Невелика пауза.
— Нас щойно... послали?
Рік повільно видихнув.
А потім несподівано всміхнувся.
— Мені теж так здалося.
— Причому не до Гончих Псів...
Йоган потер обличчя долонею.
— А до психіатра.
Обидва знову замовкли.
— Нас щойно відправили лікувати нерви.
— Головного дознавача Імперії, — спокійно уточнив Рік.
— І радника імператора! — сплеснув руками Йоган.
Здавалося, саме тепер у ньому остаточно прорвало греблю.
— Та як вона взагалі посміла?!
Він почав ходити коридором.
— Якась людська дівчисько!
Ще крок.
— Вона хоч розуміє, з ким розмовляла?!
Ще крок.
— Та я завтра особисто доб'юся її звільнення!
Рік спокійно спостерігав за другом.
Без роздратування. Без злості. З якоюсь дивною зацікавленістю. А потім раптом усміхнувся. Ледь помітно.
Йоган різко зупинився.
— Ти чого усміхаєшся?
— Думаю.
— Про що?
Рік перевів погляд на двері кабінету.
— Уявляєш...
Він тихо всміхнувся.
— Якби така мишка сиділа в моїй приймальні...Половина відвідувачів розверталася б ще на вході.
Йоган недовірливо витріщився на нього.
— Ти це серйозно?
— Цілком.
— Ріку...
Демон примружився.
— Що ти задумав?
Голоаний дозовач спокійно поправив манжет.
— Поки що нічого.
Він ще раз подивився на двері.
— Але вперше за дуже довгий час мені стало по-справжньому цікаво.