23. Четвер настане сьогодні

Ніка очікувала дещо іншої поведінки, та Лінда, на диво швидко, пішла їй назустріч. 

– Мене й саму дещо дивував один мій клієнт. -- несподівано сказала вона. 

– Дивував? – Ніка швидко заховала посвідчення, про себе відмітивши, що, можливо, вона його й в руках сьогодні тримає востаннє. 

– Так. Еліна і Саша завжди замовляли втроє більше анестетику, ніж це потрібно. 

– Еліна… і Саша? Стоп, ви про студію “Еліна – ваша краса?” – Ніка відчула, як неприємно холонуть руки.

– Так, про неї. Звісно ж, коли вони працювали вдвох, то й анестетику їм треба було б вдвоє більше, але в мене вони його замовляли в три, а то й в чотири рази…

– Стривайте, в студії Еліни працюють два майстри? 

– Ну так, Еліна працювала зі своїм братом. То взагалі була його студія, але в нього був і інший бізнес, тож з часом вони її навіть переіменували. 

– Он що я випустила з виду… – Ніка важко зітхнула. Так, це був відверто її прокол. Не оглянула, не копнула глибше… І тепер за її помилку поплатилась життям дівчина. І Ед… 

Анестетик, так... деякі у великих дозах не роблять з людини "овоча", який не втримається на мотоциклі, але свідомість добряче плутають. Геніально! То он як маньяк знаходив і "обробляв" своїх жертв! Саме тому вони їхали з ним і майже не пручались... 

– Вони останнім часом це не афішували… 

– А є у вас стара назва, старі акаунти студії? Фото цього Саші, врешті-решт? 

– Вони все видалили, або переробили на Еліну. В мене тільки реквізити банківської карти його лишились. Показати вам?

– Так, будь ласка! 

– Секунду… – Лінда нігтиком з гарним манікюром кілька хвилин листала щось в телефоні. – Ось! – повернула екран до Ніки, – Кристофоров Олександр. Тільки картка вже не активна. 

– Дякую, Ліндо! – мушу бігти. Ви дуже допомогли! – Ніка вискочила з машини Лінди і з великою коробкою побігла до своєї. Щось з фарб випало і покотилось по асфальті. Спочатку Ніка махнула рукою, та потім, згадавши, що матеріали везе подрузі, все ж нахилилась за флакончиком. Він зупинився аж в рівчачку від шин байка Криса. І, побачивши брендований знак, Ніка так і застигла, тримаючи руку над флаконом і боячись його підібрати. 

Вона зрозуміла, що пропустила. Чи, точніше, кого. А ще, наче якимось телетекстом в голові пробігла думка:

“Киця – вона ж Аня… Аня… Буква “А”... 

В очах на мить потемніло, не вистачило повітря. Ніка б так і сіла просто на брудний асфальт, якби хтось з перехожих не висмикнув її з цієї пітьми питанням “Дівчино, вам погано?”. 

Відмахнувшись від нього, Ніка кинулась до машини. Перед очима замиготіли крапки з малюнку Еда на маленькому листочку паперу.

Буква “А”... Потрібно шукати там, між двома її сторонами… 

Як тільки двигун привітно загарачав і машина рушила, Ніка вийшла зі свого стану стопору. Рука звично тримала кермо, доки інша набирала Вовка. 

Гудки дратували й били по оголених нервах. Не відповідав… Змахнувши виклик, Ніка набрала номер колеги, Микити – одного з “Твіксів”. Він, на щастя, взяв. 

– Микито, вбивця з жертвою зараз в лісі. Він вб'є її! – видихнула нарешті те, що обручем стискало горло. 

– Ніка? Погано чути! Я не в місті! 

– Ти можеш хоча б групу туди направити? 

– Групу? Не можу, Вел мене звільнив з завдання. Я у відпустці. 

– Хоча б щось можеш зробити? 

– Руки зв'язані! А ти впевнена, Нік? 

– На всі сто! І я їду туди.

– Я спробую хоч когось прислати через нарко-відділ. Але це займе час. І ще, твого байкера звільнили. Мені прийшла інфа. 

– Еда? 

– Так здається!

– Все, дякую, Микито! 

Наступним номером був номер Еда. Ніка знала, що з ним говорити буде найважче, тому відправила голосове повідомлення, а не подзвонила. 

“Бережись Криса! Киця в руках вбивці. Вона – Аня. Я їду туди. Нема часу пояснювати. Якщо можеш – їдь за мною!” 

Як тільки рука від телефона звільнилась, Ніка дістала пістолет та зняла його з запобіжника. Гладка сталь приємно холодила і руку, і мізки. Ніка вкоторе пораділа, що не здала зброю. Щоб зараз робила без неї? 

Місце, де ліс плавно переходив в гущавину, в якій можна було б завершити хворим психом задумане, було все ближче. 

Ні Вовків поряд, ні Акул. Всі розслабились, бо ж сьогодні не четвер, а маньяк вбиває тільки по четвергам. Тільки то було до того, як він знайшов основну свою жертву, до якої чужими тілами викладав шлях… 

І його четвер тепер настане сьогодні...

Ще сотня метрів пролетіла миттєво. Ніка припаркувала авто на обочині. Тепер тільки пішки. Вона, ліс і інтуїція. І, дякувати дощовій погоді останніх днів – трохи слідів шин мотоцикла… 

***

N.N.