17. Проти фактів

Ніка і Киця вже повернули на дорогу до “Старого Вовка”, як поліцейські машини, що з ревом пролетіли мимо, змусили Ніку скинути швидкість на дістати телефон. 

Микита відповів з третього гудка, але й цей час здався Ніці вічністю. 

– Нова? – спитала, вже знаючи відповідь. Сьогодні ж четвер, клятий четвер! 

– Так! Лечу на місце злочину. – видихнув слідчий. 

– Місце? Там само? 

– Так, вправо по річці. Недалеко від твоїх грьобаних байкерів. 

– Ччорт! – прошипіла Ніка і вже хотіла вимкнути телефон, як Микита змусив її застигнути. 

– Нові факти. Вел вже направив групу на перехоплення. Вважає, що знайшов вбивцю. 

– О ні! Чорт забирай, чому ви йому дозволили! Нічорта він не знайшов, повісить на когось зручного, щоб закрити справу й отримати підвищення!

– А ти спробуй не дозволь, Ніко! Все, не можу говорити, будь обережна. 

Ніка кинула телефон і натисла на газ. 

– Ще одна жертва? – Киця чекала на відповідь. 

– Так. Ще одна, і це не найгірше. Не питай зараз, скоро самі побачимо все… 

***

Ніка прилетіла на місце злочину першою за Микиту і групу. 

І відразу побачила Еда. Він був блідий, і це страшенно лякало. Дівчина-жертва лежала просто біля нього. Навколо – сліди мотоцикла. 

Молода шатенка. Задушена. Захолола… 

Ніка присіла поряд, глянула на обличчя. Намагалась не вдихати глибоко, бо ж знала, що у смерті є свій запах, який потім переслідує ще дуже довго. Не дає спати і мислити...

Соковиті, яскраві і трішки припухлі губи у дівчини. Здається, ця техніка перманентного макіяжу називається “акварель”. І її зробили день-два тому… 

– Ніко, дивись, – Ед м’яко взяв її за руку. Він тримав невеличкий листочок з накресленою від руки схемою. Ніка впізнала її відразу. Таку вона вже бачила намальованою на запиленому столі хатинки. Тільки тоді то був відрізок з точками, а зараз… 

Серце зірвалось в галоп.  

– Це буква. Він пише букву “А”! – майже водночас з Едом сказали. 

– Агнеса! – тихо видихнула поруч Киця. 

– Де вона? – прохрипів поряд Вовк, якого Ніка не відразу й помітила. 

– З Ріком в місті, все добре! – Крис теж тут, в очах страх і тривога, але й спроба заспокоїти інших, чи заспокоїтись самому. Важко малому! 

– Ніко, справа не тільки в імені, а й в місці. Ед взяв руку ніки та її нігтем провів перетинку між обома сторонами букви. – Це -- майбутнє місце злочину. І до наступного четверга він це зробить. Ось тут, на цьому проміжку. І я думаю… – Ед не договорив. Кілька поліцейських автівок з ревом зупинились поряд. Четверо озброєних автоматами “оперів” наставили зброю на… Еда. 

– Стояти на місці! Не рухатись! – рявкнув один з них, як тільки Ніка потягнулась за посвідченням. 

З другої автівки навмисно повільно й спокійно до них йшов Вел. 

– Едуард Яновський, чи просто Ед в вузьких колах, – протянув він, – Вас арештовано за підозрою в серійних вбивствах!

– Вел, будь ласка! – Ніка відвела в сторону Вела, і намагалась не дивитися, як хлопці “пакують” Еда в машину. Розуміла, зараз супротивом не допомогти.  Тільки от його фраза “Я не винен, Ніко!” – досі стояла у вухах і заважала тверезо мислити. 

“Я знаю” – прошепотіла вона, і, стиснувши рукав Вела, відвела його в бік. 

– Ти щось хотіла, Ніккі? – зверхньо глянув той на колишню подругу. 

– Вел, ти ж знаєш, що це помилка. Він не вбивця! 

– Ти так в ньому впевнена? 

– Так! Тобто ні, справа не в ньому, а…

– А в ваших амурних справах? 

– Не вплутуй це в роботу!

– Ти ж вплутала. 

– Він допомагав мені! 

– Сповільнити слідство?

– Звісно ні! Вел, будь ласка! Він не винен! Справжній вбивця на волі і вб'є ще! 

– А якщо я скажу, що в нього є мотив і немає алібі? І він знайшов тіло. Ну типу знайшов. Може й не "губив". 

– Вовки патрулювали тут місцевість, знали, що вбивця повернеться! 

– А може, знали вбивцю? 

– Ні! Стривай, що ти сказав про мотив? 

– Ну, поки ти не відсторонена, хоч, скажу по секрету, документи вже готуються, можу поділитись. Ця вбита дівчина – донька одного підприємця. Який нещодавно зніс своїм авто дівку на мотоциклі. Та дівка була дівчиною твого байкера! 

– Це… випадковість! І навіть якщо й так, вона ж не одна вбита! А інші?

– Ми розслідуємо те, що маємо, по факту. А проти фактів, люба моя, не підеш. 

– Ці факти притягнуто за вуха! 

– Думай, як хочеш. Але зі шляху ти мене не зіб‘єш. 

– Гаразд. – Ніка глибоко зітхнула і стишила голос так, щоб її чув тільки Вел. – Що ти хочеш за те, щоб… відпустити Еда. Твої умови? 

– Он як? – Вел вже збирався йти до авто, та після цих слів зупинився. – Він тобі дуже дорогий? І ти на все згодна? Заради нього? 

– Заради справедливості!

– Добре. Як щодо повернутись до мене і відмовитись від справи? Здати всі звіти, поділитися всим, що знаєш і зайнятись тим, що в тебе чудово виходило – паперами? 

– Ти ж його не відпустиш? Навіть, якщо я погоджусь? – Ніка стомлено присіла просто на зламаний стовбур дерева поряд. Нестерпно заболіла голова, не було сил стояти.