16. В полюванні за мисливцем

Ніка

Зала бару, подвір'я та парковка “У Старого Вовка” незвично опустіли. Якесь моторошне почуття від цього. Я менше тижня тут, та звикла, що “У Вовка” завжди багатолюдно. 

Киця теж помічає це, сумним поглядом обводить паркінг. Там лише парочка мотоциклів, здається, проспекта і Грімовий. Грім лишився тут, у барі, а Криса, мабуть, як завжди загрузили роботою. 

Я тільки-но зібралась завести машину, як завібрував телефон. 

Крадькома зроблене мною фото Еда на дисплеї змусило трохи потепліти на душі. 

– Ніко! В тебе все добре? – голос надто тривожний. 

– Так. Я з Кицею їду в місто. А що сталося? 

– Не можу пояснити. Якесь паскудне передчуття. Боюсь за тебе. 

– Я не одна і зі зброєю. Не варто. 

– Це добре. Знаєш,правильно, що ти їдеш в місто. Там безпечніше. А я розберусь зі справами та ввечері вже буду з тобою. 

– Це класно, Ед! До вечора! 

Тільки зараз помітила, як мило усміхалась Киця. 

– Ти чого? – вирулюючи з парковки штовхнула її в плече жартома. 

– Ти і Ед. Такі милі. І такі різні. 

– Та годі тобі. Ми просто… – а тут вже й я сама розгубилась. Просто що, чи просто хто? Наші стосунки розпочались надто швидко й, можливо, легковажно. Там ми обоє так до них не ставимось… Можливо, просто зараз потрібно розібратись з цим лайном, а вже потім будувати щось? 

– Не просто. Ед тільки здається таким ее… відкритим. Насправді він не з усіма такий. 

– Рада це чути. А що в них з Вовком? 

– О, це довга історія. І сумна. – Киця важко зітхнула. – У Вовка не складались стосунки з жінками, з матір'ю Еда вони розлучились, з матір'ю Ріка теж. А потім Вовк знайшов жінку, вона була зовсім не з нашого світу, до мото ніякого стосунку не мала, але Вовка з його тарганами якось прийняла. Вона часто бувала тут. Мила, привітна. В неї теж був невдалий шлюб і донька. А з Вовком все було добре, доки Ед і її донька не почали зустрічатись. Вона захворіла… мотоциклами. Мріяла сама їздити. І Ед купив її байк. Малокубатурний, легенький, порівняно безпечний. А Вовк і її мати були проти. Однак, Натка швидко його освоїла. А потім її на повороті не побачив водій позашляховика. Зніс… 

– Який жах! – я згадала очі Еда, коли сама ледь не стала причиною аварії. Тільки тепер я розумію, настільки адекватно він тоді відреагував!

– Натка загинула на місці, а Вовк звинуватив у всьому Еда. Його можна зрозуміти. Мати Натки більше не змогла сюди приїздити, їй все нагадувало про трагедію… 

– Дякую, що розповіла. Це багато пояснює… 

– Ага. Після Натки Ед ні з ким не зустрічався, ти перша… 

Оце так новина! А я вважала, що для нього це легко, на грані інтрижки… Розгублено змовкнувши, я дивилась на дорогу. Ми зараз якраз по іншу сторону річки, де неподалік було останнє вбивство. І розповідь Киці, і ця згадка про місце злочину таки дали волю моїй тривозі. Важке передчуття тисло скроні, аж доки ми не проїхали важке перехрестя і не виїхали на дорогу до міста. Тут, здається, стало трішки легше…

Ніка і Киця вирішили спочатку об'їхати ти майстринь мейку, в соцмережах яких знайшли фото дівчат-жертв. 

Перша майстриня довго не відповідала, і виявилась не надто приємною. У Ніки не було бажання та часу довго спілкуватись з нею, тож вона відразу дістала посвідчення копа та враз отримала значно зговірливішого співрозмовника. В своєму портфоліо майстриня знайшла дійсно дівчину, яка була другою жертвою вбивці. Але відвідувала вона її рік тому, й пішла незадоволена формою брів і спілкуванням. 

 – Це означає, що вона поїхала до іншого майстра. – Киця озвучила думку Ніки, як тільки вони сіли в машину. 

Ще двоє майстрів дівчат не пам'ятали. І навіть посвідчення їх пам’ять не оживило. А от третя впізнала аж двох, тільки працювала з ними теж давно, а потім клієнтки пішли, бо захотіли спробувати інші техніки. 

Здавалось, калейдоскоп майстрів і фото ніколи не закінчиться. Всі майстрині – жінки, а треба чоловік. У кожної була одна чи дві дівчини – а потрібно, щоб були всі. На десерт лишилось двоє чоловіків-майстрів, хоч фото жертв в їх портфоліо й не було. 

Перший виявився юним хлопцем специфічної неформальної зовнішності. На фото впізнав тільки одну дівчину, але з нею не працював, тільки консультував. Особливих підозр він у Ніки не викликав, але адресу й дані вона про всяк випадок відмітила.

А от інший – худющий, з запалими очима, та навіть в теплому салоні в гольфі з довгими рукавами, відразу не сподобався Ніці. З ним вона вирішила поговорити подовше. І без посвідчення. Поки що. 

– Ми хочемо перманент. Зробиш? 

– Чого саме? – мугикнув той, протираючи інструменти. 

– Все! – осліпила своєю усмішкою Киця. 

– Все? В тебе є наче… – підозріло глянув той на дівчину. 

– То косметика. Ти давно працюєш? 

– Як сказати. В сенсі давно?

– Ми про твій досвід! Перманент не на день робиться, хотілось би знати, з ким маємо справу. – не надто привітно спитала Ніка.