15. Ниточки

Ніка

Сьогодні півночі я провела за пошуком і збором даних… про майстрів перманентного макіяжу в місті. Їх знайшлось п’ять, що не мало для такого невеликого містечка, однак чоловіків серед них – всього двоє. Те, що шукати потрібно чоловіка я була впевнена. І не тільки через інтуїцію і здорову оцінку фактів. Мій вчитель після всієї інфи впевнено сказав, що ми маємо справу саме з чоловіком. Дуже обережним, розумним і небезпечним. Можливо, психічно хворим, але поки він не впевнений. Схильним до ритуалів і точності та чіткості, що теж досить важливо… 

Коли всі дані з адресами салонів та "домашніх" кабінетів були зібрані й записані в мій блокнот, вирішила лягти спати, та в двері постукали. Про всяк випадок, закривши ноут, відкрила. 

Хлопчина-проспект винувато дивився на мене. 

– Щось сталося? – здивовано спитала. 

– Твоя машина… загородила мені виїзд з парковки. – розвів руками. 

– Чорт! Вибач, я вчора пізно приїхала, темно було і припаркувалась, як змогла. Переженеш? 

– Звісно! – хлопчина криво посміхнувся. – Вибач, що потривожив. 

– Я все-одно не сплю. Тримай! – кинула йому ключі та нарешті дійшла до ліжка. Та в двері знову постукали. 

– Давай ключі! – тільки й виговорила, не дивлячись, бо була впевнена, що це Крис, як за мить здоровенні лапи Еда згребли мене в обіймах. 

– Де ти пропала? – всадовивши мене на ліжко (ну хоч третя спроба туди потрапити сьогодні вдала!) – спитав Ед. Незважаючи на те, що практично проніс мене кілька метрів, зовсім без задишки спитав. 

– Справи. В місті була. І завтра теж їду. 

– А малий чого від тебе виходив хвилин двадцять тому? 

– Серйозно? Оце питання! Ревнуєш? – я пожартувала, та в ту ж мить пожалкувала про це. Однією рукою Ед схопив обидві мої і притягнув до себе. Сховав обличчя в моєму волоссі, і видихнувши прогарчав: – Якби я ревнував, то проспект не вийшов, а вилетів би звідси! 

– О, мій Отелло! – розсміялась, і за мить опинилась серед подушок в міцних обіймах Еда. 

***

Стук в двері вранці розбудив вже нас обох. 

– Якщо це Крис, я його вб'ю! – протираючи очі, простогнав Ед. 

По дорозі до дверей я швидко зібрала розкиданий одяг, та кинула Еду. Сама, на щастя, маю звичку спати максимально одягненою. 

– О, сюрприз! – розсміявся Рік, побачивши брата на моєму ліжку. Так, трохи незручно, але ми дорослі і вільні люди, врешті-решт, – подумала. 

– Слухай, не кімната, а якийсь прохідний двір! – натягуючи на себе ковдру піднявся Ед. 

– Не гарчи, я на хвилину! – Рік поклав на поверхню закритого ноутубка флешку. – Тут все, про що ми говорили вчора! Не буду вам заважати! – підморгнув загадково. 

– Щось розкажеш? – Едова показна розслабленість злетіла миттю. Погляд враз став серйозним і уважним. 

– Навіть покажу, не тільки розкажу. Якщо тобі, звісно, цікаво. 

– Мені з тобою дещо іншим займатись цікаво, але що вже, ділись, – схопивши за руку притягнув до себе. 

– Ниточка, Еде. Ота голка моя ниточка. Ну, принаймні, я сподіваюсь…

***

N.N.

Вона все ближче. І не знає, що я поряд. Що я бачу її, говорю з нею, торкаюсь до неї і її речей... Всього одна "не вона" відділяє нас. Всього одна - і наступною буде та, про яку я мрію, для якою готую все. Скоро твій час, дочекайся мене... 

***

Ніка

Доки Ед поряд, зосередитись на чомусь просто нереально. Недаремно ж я завжди намагалась розділяти роботу й особисте. Та з ним не вийшло… 

Вчора залишки ночі були схожі на калейдоскоп. Він був таким різним. То ніжним і обережним, то – схожим на ураган, що не сприймає жодних перешкод… Його сила так ідеально ним контролювалась, що іноді мене лякала не вона, а його витримка… 

Вже потім, після всього, думка про те, що якщо він якось замішаний в тому, що відбувається, якось причетний, то я просто не побачу цього, бо засліплена ним, на якусь мить протверезила, змусила повернутись до реальності. Але ненадовго. 

Бо його губи на мить невагомо торкнулись моєї шиї. І змусили забитись серце так, що воно заглушило все навколо. Під його губами і в його руках я перетворилась на віск, що поволі танув… 

Його футболка в якусь мить стала такою зайвою, що я сама з його мовчазної згоди стягнула її з нього. Тепер рельєфні м'язи, і неймовірно гаряча шкіра, і перевиті канатами вен руки, і шрами на лопатці – все це стало моє. І я насолоджувалась, просто торкаючись до нього… Кожен дотик – солодкими стрілами пронизував все тіло… 

Але його ніжність і м'якість вмить зникли, коли дуже невчасно месенджер на ноутбуці висвітив повідомлення від Криса: “Твої ключі залишив у Киці”.

Ед зупинився.

– Чому це малий тобі пише? – важко дихаючи, пронизав поглядом. 

– Ох, я забула тобі сказати, ми з ним наскільки близькі… – вмить руки Еда перекидають мене на інший бік ліжка, а сам він опиняється повністю наді мною. Тільки напружені руки тримають його тіло і таку непотрібну зараз дистанцію між нами.