8. Старий Вовк

Всю дорогу Ніка вагалась, їхати прямо до Вовків, чи заїхати на місце злочину. Врешті, вирішила таки заїхати. Раптом пропустила щось? Припаркувавши авто максимально близько до ліску, вийшла під поривчастий вітер ще з запахом дощу. Вже збиралась одягнути рукавички, як позаду загуркотів двигун мотоцикла. 

Сісти в машину вже не встигла, тож вирішила вдати, що перевіряє колеса. 

Поряд досить акурантно, щоб не обляпати її болотом та водою з-під коліс, пригальмував чорний спортивний мотоцикл хлопчини-проспекта. “Ще один псих, що катається в дощ!” – подумала Ніка, згадавши їх першу зустріч з Едом. 

– Привіт! – уважно подивився на Ніку той, знявши шолом. 

– Проспект? Привіт! – надягла невинну посмішку вона. 

– Знов колесо? – зі співчуттям глянув. 

– Ага. Тобто ні. Ще не знаю, якийсь звук дивний був. Вирішила глянути. 

– А сюди чого занесло? – спитав надто вже якось… різко, чи що. Та після спілкування з Едом Ніку важко було здивувати, м'яко кажучи, панібратством. Може, в усіх байкерів так прийнято? 

–  Куди сюди? Я ж до “Старого вовка” їду! – огорнула себе серйозним і трохи здивованим виглядом. 

– Ти їдеш не до, а від! – відкрито розсміявся хлопчина. – Тебе провести?

– Звісно! Якщо тобі не важко, було б круто. Я тут трохи гублюсь. 

– Не важко! Поїдеш за мною?

– Так! До речі, як тебе звати? 

– Хочеш мені іменну подяку вручити?  

– Ага, спекти імбирного пряника! 

– Напиши на ньому “Крис”. 

– Крис??

– Не питай! Стану мембером (примітка автора – повноправним членом мотоклубу) – оскаржу. Поїхали!

Ще не доїхавши до парковки біля бару, Ніка відмітила якесь оживлення. Мотоциклів цього разу, незважаючи на дощ, стояло значно більше, ніж вона звикла тут бачити. Рік і Несс прибирали велику альтанку. Ще кілька хлопців в жилетах, серед яких, Грім, розвантажували з авто кеги з пивом. 

– Дякую! – Ніка цього разу усміхнулась проспекту Крису вже щиро. Турботливий хлопчина! На що він махнув рукою, типу, та що тут такого! І зник у своїх справах. 

А Ніка підійшла до Несс, спитати, чи потрібна допомога. Хоч по факту – дізнатись, що тут за движняк почався. 

– Не треба! – відмахнулась Несс. 

– А ви до чогось готуєтесь? 

– До Старого Вовка скоро гості. 

– Тепер ясно. А він сам тут?

– Так. Хочеш познайомитись? Його кабінет в кінці коридору. Чорні двері, побачиш. 

– Дякую! 

– Стривай! Він може бути різкуватим, не зважай. Насправді він добрий! 

– Дякую! Десь вже це чула! – Ніка повернулась до машини за презентом від дяді Толі й попрямувала до дверей комплексу. 

Чорні масивні двері дійсну були одні-єдині на весь коридор. Не важко знайти. Глибоко вдихнувши, Ніка постукала. 

***

Старого Вовка вона уявляла собі бородатим дідусем в татухах і з іншимим елементами байкерського антуражу. І тому здивувалась, коли почувши хрипке “Заходь”, побачила немолодого, але підтягнутого чоловіка зі звичайною, тільки дуже короткою стрижкою, та зморшками біля очей. Цікаво, що так звані “гусячі лапки” були схожі на такі ж на обличчі Еда. 

На ньому був жилет “Вовків” з нашивкою “Президент”, але з коричневої шкіри, тоді як у всіх Вовків і проспекта вони були чорними. На видимих частинах тіла було всього одне тату – обриси байку зап’ястку. 

– Привіт! Я – Ніка! – привіталась і зробила крок вперед. 

– Гарна. – спокійно констатував Вовк. 

– Що? – розгубилась Ніка. 

– Ти гарна, кажу. Я собі письменниць трохи не так уявляв. 

– О, ви вже в курсі, бачу. 

– Давай на ти. В нас так прийнято. 

– Гаразд…

– І працівниць поліції теж не такими уявляю. Та що там уявляти, доводилось бачити. – ошелешив її Вовк. 

– Ви… і це знаєте?

– Я відповідаю за безпеку клубу. Але, скажу чесно, якби все не було так серйозно і я сам не був зацікавлений в пошуках того виродка – тебе б тут не було. 

– Мені говорили, що ви надто різкий. 

– Це ще не надто. Надто: я вважаю, що з дівчиська тут користі, як з цапа молока. Але хочу вірити в краще. Тому давай відверто: даю тобі тиждень. Якщо за цей час ти зможеш мене здивувати і просунешся бодай на крок вперед, залишишся і отримаєш преференції моєї гості і партнера. Ні – поїдеш сама і більше не з’явишся тут. 

– Ціню вашу чесність. 

– Твою чесність, дівчинко. Ми на ти. І ще: зараз я трішки зайнятий. Після зустрічі з гостями зможемо поговорити детальніше. В мене теж дещо є. 

– Звісно! Як скажет… як скажеш!

– Це вже краще. 

– Один наш спільний друг просив ва… тобі передати! – Ніка простягнула коробочку. Вовк уважно подивився на неї. 

– Відкрий! – наказав. 

– Добре! – Ніка спритно і майже не розриваючи цупкий карток відкрила. 

На шматочку оксамитової тканини лежав масивний механічний годинник. 

– Бас?! Нічого собі! – щиро здивувався Вовк. 

– Бас? – перепитала. 

– Так, Толян Бас. Таке прізвисько він отримав за те, що постійно грався з вихлопними системами своїх байків. “Басу, басу мені не вистачає” – примовляв. Вже сто років його не бачив!