4. Дивна вечеря

Ніка

Час до вечора тягнувся так повільно, що я встигла написати робочий звіт, поблукати коридорами мотелю, розглянути мотоцикли на вулиці і відмітити, що у жодного не має шин бренду, сліди яких були знайдені біля двох жертв. Останнім стоїть мотоцикл Гріма, з оголеною дівчиною. Вдаючи, що розглядаю аерографію, зафіксувала для себе бренд шин. 

І він збігся з вказаним в протоколі, однак тільки фірмою. Протектори різні, у Гріма – “шипастий”, для бездоріжжя, а там був дорожний класичний варіант. 

– Подобаються мотоцикли, чи голі жінки? – насмішкуватий голос Ріка, що вранці допоміг мені змінити пробите колесо на запаску, прозвучав так несподівано, що я  здригнулась. 

– Обидва варіанти правильні! – швидко повернула собі своє красномовство. 

– Цікаво! А ти так і не сказала, що робиш тут? 

– Я письменниця-документалістка. Пишу про субкультури. – здається, з синьоволосою Кицею це звучало впевненіше. Та й вона відреагувала зовсім не так скептично, як Рік. Цей хлопець, схоже, звик все ставити під сумнів. 

– Ти вже з кимось говорила? 

– А маю?

– Не завадило б зі старим Вовком. Він буде тут від завтра, зараз поїхав у справах. 

– Думаєш, він може бути проти? 

– Навряд. Але знати повинен. 

– Дякую за попередження! 

Йдучи в бар, з подивом відмічаю, як швидко ми перейшли на “ти” з Ріком. Та й з Кицею теж. Це в них так принято? Бо для мене навіть з колегами завжди було складно. Я звикла тримати субординацію і відстань, та з байкерами, бачу, так не вийде. 

– Вже замовила мені каву? – з хитрою усмішкою дивиться на мене Ед. Чорт, я навіть не почула, як він підійшов! Рукою легко, невимушено й наче випадково торкнувся моєї руки на спинці м'якого шкіряного диванчика. Від доторку по шкірі пробігли мурашки.  

– Не знаю твоїх вподобань! 

– Все просто: кава повинна бути, як секс: міцна і солодка. – його очі змінили відтінок. Чи то гра світла тут? З зусиллям відірвала погляд від його обличчя. Є в ньому щось магнетичне, що приваблює і тримає.

Підвівшись, повільно пройшовши між столиками, підійшла до стійки бару. За нею – хлопчина без нашивок, проспект, як він назвався вранці. 

– Мені дві кави. Солодкі й міцні, як секс. – усміхнулась йому. 

– Відразу помітно вплив Еда! – усміхнувшись у відповідь, зник в невеликій арці за стойкою.  

Бачу, мене чекає цікавий вечір...

***

– Чим займаєшся? – усміхнувся мені Ед, поставивши дві чашки кави на столик і я відмітила, що зараз це симпатичні кераміка, а не одноразовий пластик. Окремий посуд для своїх? 

– Я письменниця. – стомлено вже третє повідомила свою легенду. 

– І що письменниця робить в такій глушині? 

– Це допит? 

– Початок розумови перед вибаченням. 

– А я передумала вибачатись. 

– Он як? Творчі люди – непостійні люди? 

– Можливо. А байкери постійні? 

– Не всі. То про що пише письменниця? – Ед був наче тут, поряд, однак говорив він якось глухо, віддалено, розглядаючи бар, що потроху наповнювався людьми. Майже кожен з них кивав або махав Еду. Певно, він тут – не остання людина. Цікаво тільки, хто він для цього мотоклубу? Бо ж нашивок в нього немає. Замість них – герб, схоже якогось міста, і маленька нашивка з іменем на нагрудній кишені жилету. 

– Про субкультури. 

– Не художка? Тобто не художня література? – швидко виправився. 

– Не художня. Документалка, чи дослідження. 

– Цікаво. Я думав, ти любовні романи пишеш. 

– Схожа на їх авторку? 

– Чесно? Ні. 

– Чому? 

– Ти… незнаю, як сказати, ти – не наївна і не романтична. 

– Серйозно? Але ж спершу подумав, що я пишу любовні романи? 

– Поки не пізнав тебе ближче. 

– Он як. Цікаво. 

– Про які субкультури пишеш? – здається, Ед звик сам вести розмову. Саме тому так

 легко вкотре направив її в потрібне йому русло. 

– Про байкерів. – спробувала зрозуміти його реакцію, та її, здається, не було. – А ти? Чим займаєшся? 

– Продаю мотоцикли. В мене магазин в місті. І купа головного болю. 

– О, розумію. Мій батько займався власним бізнесом. Це було складно. А в тебе тільки мотоцикли, чи й комплектуючі? Запчастини, гума? 

– Це теж є. 

– І гума “Континенталь” є? 

– Так, замовив кілька комплектів. Але її не надто охоче беруть. Надають перевагу бюджетним варіантам. За минулий сезон я продав лиш два комплекти. 

Можливо, мені здалось, та на витку розмови про магазин, Ед трохи розслабився. Відчув себе у своїй тарілці? 

– Один з них Грому? 

– Так, він фанат цього бренду. Хоч давно вже з’явились достойні і бюджетніші конкуренти. 

– А другий? 

– Що другий? – розслабленість та показовий спокій Еда миттю злетів. Даремно я спитала, та по-іншому просто не могла. 

– Комплект. 

– Заїжджий байкер. Турист, проїхав кілометрів 900 і його гума не витримала. Чому ти питаєш? 

– Підтримую розмову. 

– От вже не думав, що зі мною настільки нудно, що говорити доводиться про гуму. – Ед серйозний, та в погляді проскочили іронічні “бісики”. 

– В мене не надто великий досвід спілкування з байкерами. Читала в мото-чатах, що треба говорити з ними на мототеми, щоб бути цікавою.