6

Марго

Перший промінчик сонця падає на моє обличчя, пробравшись крізь зашторені вікна готельного номера. Усміхаюсь, коли відчуваю його тепло на щоці, а потім приходить воно – усвідомлення. Сонце. Ранок. Я проспала. 

Різко розплющую очі, хапаю з тумбочки телефон і завмираю.

– О, Боже… – шепочу на видиху, відчуваючи, як серце пропускає удар.

Годинник показує час 7:15 і я не те що проспала, я запізнилась навіть не встигнувши вийти за двері.

Андрій міцно спить, розкинувшись на пів ліжка, а я якомога обережніше вислизаю з-під ковдри й кидаюсь на пошуки свого одягу. Джинси, футболка, білизна – все обережно складено на кріслі. Мабуть, Андрій подбав про це, поки я приймала душ, або поки спала. Я навіть не звернула уваги, коли він це зробив. Після сексу ніяковість була такою всепоглинаючою, що я навіть боялась дивитись йому в очі. Він же поводився спокійно, попри напружені жовна, які явно свідчили про те, що він не у захваті від того факту, що я використала його аби позбутись цноти. А потім він просто обійняв мене і заснув, уткнувшись носом у моє волосся. Ні докорів, ні зайвих слів. Нічого. Тільки теплі міцні обійми.

Часу на роздуми немає, тому я швидко одягаю на себе вчорашній одяг.  Але розумію, як би я не поспішала, мої шанси встигнути додому вчасно на автобусі дорівнюють нулю. 

Перевіряю кишені. Лише дріб’язок, який я залишила на автобус. Останні гроші я вчора витратила на той самий коктейль в барі, щоб не здаватися злиднем на зустрічі.

Відкриваю додаток таксі на телефоні, вбиваю адресу і знову ціпенію від шоку. Вартість поїздки – триста гривень. Вони там що зовсім подуріли? Та мені цих грошей вистачить, щоб два тижні їздити на автобусі. А тут треба віддати за один раз. 

– Ммм, – долинає з боку ліжка і я з острахом озираюсь.

Андрій накрився ковдрою з головою, ховаючись від того самого промінчика, який розбудив мене і тепер схожий на велику шаурму, що лежить поперек ліжка.

Андрій. Мій погляд падає на його штани, які так само обережно складені на кріслі. Беру їх і запускаю руку в кишеню. Стає нудотно від власної ідеї, але іншого виходу я зараз не бачу. Витягаю гаманець. Руки тремтять так, що я ледь втримую купюру, яку з нього дістаю.  

– Вибач. Буль ласка, вибач, – шепочу в порожнечу. 

Відкриваю блокнот готелю, що лежав біля телефону і розмашисто пишу:

“Це була чудова ніч. Ти неймовірний. Мені терміново треба було піти. Я взяла у тебе гроші на таксі. Мені так шкода. Я обов’язково віддам при наступній зустрічі. Обіцяю”

Кладу записку на подушку, притиснувши її гаманцем.

– Вибач, – кидаю останній погляд на чоловіка, який став для мене цілим всесвітом на одну ніч і вислизаю з номера, обережно зачинивши за собою двері. 

За п’ять хвилин я вже сиділа в машині, дивлячись у вікно на місто, що прокидається і сварила себе за те, що зробила. Купюра з гаманця Андрія обпікала руку, наче отрута.

“Обов'язково віддам при наступній зустрічі” – ця фраза звучала в голові, як знущання. 

– Наступна зустріч, – гірко всміхаюсь.

Я не залишила свого номера, а у місті мільйоннику шанси зустріти його знову дорівнюють нулю. Тому треба бути чесною із самою собою, я просто вкрала гроші у чоловіка з яким провела свою першу ніч. Принаймні саме так це виглядає зі сторони і саме так він подумає, коли проснеться.

Мда, день почався так собі.

Коли автівка гальмує біля мого двору, я розраховуюсь з водієм, штовхаю нашу заіржавілу хвіртку і чимдуж біжу до будинку. Тоненька стежка, яка знову поросла бур’яном після дощу, здається нескінченною, поки я не відчиняю двері.

7:50. Майже встигла. 

– Раз вушко, два вушко, – Софійка сидить на підлозі біля шафи в одному кросівку, намагаючись зав’язати шнурок. 

– Привіт, сонечко, – нахиляюсь і цілую сестричку в чоло.

– Де ти була? – вона підіймає на мене свої великі очі кольору карамелі, як у маленького оленяти.

– Працювала, маленька. Давай швидше, бо запізнимось, – обережно знімаю кросівок і взуваю на ніжки черевики на липучках, щоб за необхідності вона змогла впоратись сама.

Поки Софійка взувається, я забігаю в кімнату, змінюю футболку, стягую волосся в тугий хвіст на потилиці і беру зарядку для телефону. Те, що заряд протримався до ранку і я змогла викликати таксі це просто удача. Зазвичай батарея сідає дуже швидко, адже телефон доволі старий.

– Готова? – допомагаю сестрі підвестись з підлоги

– З’явилася… – зневажливий голос матері розриває повітря, вдарячи болючише за ляпас. Хоча і без них в цьому домі рідко обходиться. Але поки вона не чіпає Софійку я терплю. Заради неї я все витримаю. 

– Якщо твоя сестра запізниться в садок – сама сидітимеш з нею. Зрозуміла? – схрещує руки на грудях.

– Ми встигаємо. Не хвилюйся. 

– А я і не хвилююсь. Це буде виключно твоя проблема. Мені треба на роботу, тому панькатись з вами нема коли.

– Я знаю.

– Що там у тебе з роботою? – робить крок вперед, примружуючись. – Ти ж пам’ятаєш, що тобі вісімнадцять стукнуло чотири місяці тому, а ти ще жодної копійки в дім не принесла. Думаєш, я тебе задарма годуватиму? Мені й малої вистачає. На неї хоч держава щось платить та батько її непутящий, а ти просто зайвий рот.  

– У мене сьогодні стажування в кав’ярні. Якщо все пройде добре, то я отримаю роботу.

– Ну вже постарайся, щоб все пройшло добре. Моя доброта не безмежна. Не заплатиш за кімнату до кінця місяця – вилетиш на вулицю. У мене тут не притулок.

– Я заплачу, – коротко відрізаю. – Ходімо, сонечко.

Підхоплюю рюкзак сестри, і не озираючись, виходжу з будинку. Тільки коли важкі вхідні двері гримнули за нашими спинами, я дозволила собі глибоко вдихнути прохолодне ранкове повітря. Руки досі легенько тремтіли після зустрічі з матір’ю. 

– Рито, а мама знову злиться? – тихо питає сестра, міцно стискаючи мою долоню своєю маленькою ручкою.