1.4

— Дякую, що зз-запитав! — радісно усміхається. — По-явився один чудовий спортивний хх-хлопець, з яким я почч-чуваюся дуже щасливою. Ми разом уу-уже два місяці. Його звв-вати Максим. Він такий мм-милий зі мною, турбується про мене пос-сстійно, говорить стільки приємних комм-мпліментів, а підкорили мене й-ййого неймовірні залицяння.

Зазирнувши дівчині у вічі, можна сказати, щаслива вона зі своїм коханим чи ж зазнає страждань і смутку від цих відносин. Так ось в очах Вікторії я побачив сяйво, промінь якого впав і на усмішку. Надіюся, цей блиск в її карих оченятах Максим не погасить, а ті його НЕЙМОВІРНІ залицяння не закінчаться. Бо надто часто хлопці бігають за дівчатами, добиваючись їх прихильності й симпатії, ідуть на шалені вчинки, засипають квітами, а коли вона нарешті стає вірною коханою – припиняють усе це робити.

—  То це чудесно. — Усміхаюся у відповідь.

Нехай цей хлопець подарує Герасимчучці таке шалене кохання, щоб вона перестала заїкатися. Я дуже їй цього бажаю. 

—  А у тебе…є хх-хтось?

— Гадаєш мені так легко знайти дівчину? – відповідаю з кам’яним лицем.

— Ти ж такий хороший хлопець і я впев-ввнена зустрінеться та, якій  це сс-сподобається.

— А може в цьому і вся суть? Може бути хорошим не достатньо?

— Шш-шчо ти хочеш цим сс-сказати…?

— Ну я помічаю, що багатьом дівчат не важливо добрий ти чи злий, турботливий чи байдужий, хороший чи мудак… головне, щоб був здоровий…

— Олег… те, що в мм-мене не виникло до тебе любоввв-вних почуттів не означає, що цьому з-ззавадила твоя хвороба. Я на це взагалі нн-не дивилася. Просто серце не ойй-йкнуло от і все. А зі своїм теперішнім хлопцем я в першу нашу зусс-стріч відчула, що це моя людина. Між нами миттєво відд-дбулася якась хімія. А вже потім зіграли свою вв-важливу роль його вчин-ннки заради мене і я не могла серцем, розумом та душею відммм-мовитися бути з ним. І знаєш, у мого Максима теж є проблеми зі здоров’ям, не такі сс-серйозні як у тебе, але все ж присутні… Так нн-невже ти не віриш, що зустрінеш таку дівчину, якій буде байдуж-жже на твою х-ххворобу?

—  Ну я не мав конкретно тебе на увазі, що тобі головне щоб хлопець був здоровий, а все інше не має значення. Я й не кажу, що взагалі не вірю, просто… Ти ж пам’ятаєш я розповідав, як дівчата мені казали на першій зустрічі «ти дуже хороший, правда, але я не готова до цього, вибач…». Хоча до особистої зустрічі торочили «не хвилюйся, все буде добре, я не така, як інші»… І коли чуєш таке не один раз, починаєш думати, що насправді не важливо хороший ти чи поганий.

— І я тобі тоді каз-ззала і скажу зз-знову: вони ідіотки! Так, розумію, тобі неприємно, коли дівчата таке говорять, але не зважай на їх примітивні сс-слова. Вони лиш показують, що не лише хлопці ууу-уміють розкидатися об-ббіцянками на вітер. Вони тупі егоїстичні курки, які думають про себе і пп-прагнуть, щоб лише їх кохали, нн-не бажаючи віддавати любов натомість.

Що мені подобається в Вікторії Герасимчук, так це те, що вона мудро міркує, як на свій вік. Ця риса неймовірно личить будь-якій дівчині. Ось тільки таких особин дуже мало. Вони зустрічаються так рідко, як справжні романтики від природи.

— Ти завжди умієш підбадорити, — переконую її у цьому усмішкою. — Дякую за твої слова.  

— Звертайтеся, —  відрізала вона, посміхаючись. — Я більш ніж впевв-внена, що ти знайдеш своє щастя і ще запп-просиш мене на своє весілля.

— Тільки після тебе!

— Ха-ха. Домовилися.

Далі я поділився з нею думками, що хочу написати якусь книгу, ось тільки не можу визначитися з жанром і взагалі з чого розпочати. Цей задум давно відвідав мою розумну голівку, але поки не маю жодних ідей. Вікторія відповіла, що вірить у мене та побажала успіхів у цій не простій справі, бо вона сама пише вірші, а тому знає, наскільки це важка праця. За розмовою ми не помітили, як пів години пролетіло й автобус зупинився на кінцевій.

Через хвилин двадцять ми нарешті дійшли до місця призначення.

Я глянув на годинник. Було п’ять хвилин до четвертої. Дійство, здається, ще не розпочиналося. Людей вже зібралося надто багато, але бачу, що ще сходяться. Хтось прийшов зі своїми дружинами та чоловіками і їхніми невгамовними дітьми, які бігали довкола школи, а батьки їх ловили. Хтось з друзями, як от з Вікторією. Навіть дідусі та бабусі вирішили труснути стариною чи просто порадіти за своїх онуків, які закінчують школу. А також молодих парочок спостерігаю, котрі не соромилися обійматися й цілуватися перед усіма. Якщо чесно, це мене трішки засмучує, бо мені нема до кого так ніжно притулятися... а всім же хочеться приголубити когось до себе, відчуваючи дотики губ та рук... або це тільки мені не вистачає цього...

— Ми саме вчасно. —  Промовив я до Вікторії.

— Здається, так.

Поки що нічого особливого не відбувається. Лише гамір натовпу відчувається, крики і сміх малечі. Тут мені потрібно бути спостережливим, щоб якась енергійна дитина не збила мене з ніг. Таке може трапитися…

Я у Вікторії запитую, чому не поїхала зі своїм хлопцем, а мене запросила, на що вона відповіла:

— Максим у відряджж-ження поїхав. Це єдине, що мене засссмучує в-вв наших відносинах. Він багато часу приділяє роботі. Але я розумію, що так буде не з-ззавжди і мирюся з цим. До того ж, я йому довіряю і знаю, шш-шчо він не вчинить нічого такого, що може заввв-вдати мені біль.