1.3

Я залишив телефон підзарядитися і пішов на двір сказати батькам, що мені терміново потрібно у місто. Мені довелося трішки відволікти їх від роботи. Щойно я розповів їм мету своєї поїздки, відразу ж вони почали лекцію на тему: «навіщо тобі той бал випускників». А й дійсно, навіщо... Хіба це можливість завести нових друзів в реальному світі, а не в соціальній мережі? Хіба ж це шанс познайомитися з цікавою дівчиною чи... просто дівчиною? Можливо, навіть з тією самою, в яку закохуються раз і назавжди. Хоча, навряд така доленосна зустріч може звалитися на мене, враховуючи мою амурну удачу. І чи це змога побувати в новому місці, де можна добре провести час і зібрати урожай незабутніх вражень?

Проте батьки не палають бажанням відпускати мене зараз. Але я їх розумію. Вони просто надто сильно про мене піклуються і хвилюються, що я потраплю в якісь пригоди через свої фізичні проблеми. Іноді цих хвилювань підкидають зовсім ліві люди, які не мають ніякого відношення до моєї родини!

Ось рівно рік тому я поїхав в місто у своїх справах. Сонце тоді не шкодувало свого тепла. Точно, як сьогодні. Шалено люблю такий чудовий початок літа! Настрій у мене був пречудовий і нітрохи не зіпсувався, коли в декількох метрах від автовокзалу я опинився на землі. Варто завжди дивитися під ноги куди наступаю, тому що той невинний камінчик став причиною зіткнення моєї п’ятої точки з теплим, брудним асфальтом. Кожен мій крок має прокладатися в голові беззупинно, аналізуючи, яку ямку, каміння, горбик, нерівність я повинен оминути, а я цього не зробив, бо задивився на одну дівулю з розкішним рудим волоссям та татуюванні біля серця. Тому й упав. Загалом, тут же підбігла якась перелякана тітка. Це виявилася моя односельчанка. Звісно, вона запропонувала свою допомогу. Це людяний вчинок з її боку, проте що трапилося пізніше мене розлютило не на жарт! Через години три-чотири я вже спокійно сидів в автобусі, котрий ось-ось мав відправлятися, аж раптом зателефонувала мама і дещо схвильовано запитала: «у що ти влип?». Тут же в мені породився шалений подив, яка ж халепа могла звалитися на мою голову. Але я нічого не розпитував. Лиш відповів, що все добре і я їду додому. І щойно моя нога переступила поріг вхідних дверей, мені все, чорт забирай, стало зрозуміло! Та тітка, — не знаю і не хочу знати її імені, — зателефонувала моїм родичам, а ті уже моїм батькам, що НІБИТО я ПОДЕР усі РУКИ й не міг ГОВОРИТИ! Мушу визнати, з фантазією у неї все просто неймовірно класно склалося!!! Відразу мама сказала, вийшовши в коридор з кухні:

— Покажи свої руки!

Ну я і покрутив руками, показуючи, що на них немає жодної подряпини. То було звичайне несподіване та непідвладне моїм ногам падіння, про яке батькам відомо, що воно саме обирає будь-який час й будь-яке місце!

Можливо, та дама середніх років з білим коротким волоссям так не вважала, але вона зайнялася чистої води плітками. Ну побачила ти, що людина, в якої є певні фізичні проблеми, впала, то обов'язково варто комусь телефонувати й розповідати? Та ще й вигадати всякої ... нісенітниці! Мені потрібно було сісти на землю й відповідати на її безглузді питання, хто я і куди їду!? Чи ж я хотів спершу спину розігнути, а потім вже щось говорити? Коли я піднявся на ноги, шум автівок і сирени потягів на залізничній станції неподалік заглушали мої слова «таке трапляється... нічого страшного»? А сонце, мабуть, очі засліпило, що я в метрі перед нею забруднені долоні протирав вологими серветками від пилу, а не від крові!? Якого біса ти лізеш в чужу сім'ю, в чужі проблеми, змушуючи моїх батьків даремно хвилюватися! Краще до своїх дітей подзвони та запитай, як їх самопочуття!

Я не спромігся віднайти хоч якусь логічну суть її вчинку. Тут немає жодного логічного ланцюжка, який би відповів на питання «Чого вона хотіла домогтися?». Власне, це мене і злило. Її переслідувала дитяча цікавість, наче вона ніколи не бачила фізично хворої людини й шукала номер моїх родичів, щоб дізнатися подробиці як таке може бути!!!?????? То нехай би прийшла до нас додому, я б влаштував їй екскурсію своєю хворобою! Що нею керувало? Прагнула зробити так, аби мої батьки ще більше не хотіли мене кудись далеко відпускати? Не змогла втриматися, щоб не обговорити мої проблеми з іншими!? Ти що, лікар!? Психолог??? Моя сестра? Кохана дружина? Ні! То якого... телефонуєш до моїх рідних! Яке тобі взагалі було діло!!!? Люди, ну не суньте свого носа і рота куди не слід!

Але такий менталітет людей! Вони хочуть за спинами плести своїми довгими язиками розмови про фізичні вади інших, забуваючи, що і самі не будуть вічно здоровими. Хто знає, чим ти завтра або через рік будеш хворіти... Я вважаю, з таких осіб суспільство починає деградувати. Якихось років сто-двісті й деградація дійде до кінцевої точки – в еволюцію людства, де всі тільки те й роблять, що кожен день, кожну наступну хвилину обговорюють проблеми інших, наче в них самих життя вкрите золотом і немає ніяких турбот! Звичайно, це вже зараз відбувається, однак такого сумного духовного розвитку всього людства ще можна уникнути, поки ця маленька пухлина не переросла в грибок, який заразить кожного розумного жителя планети. Ще є шанс її вирізати! А для цього – перестаньте збирати плітки та поширювати їх! Займіть свій рот чимось важливішим! Пліткуючи, ви сунете людям язик самі знаєте куди.

Однак ви ж розумієте, що я витягнув на обговорення лише одну причину не поспішної, але впевненої моральної дистрофії суспільства? Я не дуже люблю підіймати такі теми, бо мені тоді думається, що цій планеті потрібен реальний армагеддон. Тільки після нього, — якщо хтось і виживе, — людство набуде мудрість, якої так не вистачає в нашому двадцять першому столітті. Те, що ми з початку століть міряємося у кого краще озброєння та технології, намагаючись перевершити інші держави, не додає нам розуму. Це більше показує нашу дурість. І на межі кінця усього живого це б підтвердилося. Щоб планета з її мешканцями відродилася, вона мусить померти. Дане явище називається «ексгумувати світ». Я це бачив в комедійному фантастичному фільмі «Тепло наших тіл» і зараз прозоро усвідомлюю ту філософію. Тільки після ексгумації суспільство візьметься за голову й оздоровіє. Але не факт.