Розділ 1

Ранок у Вінниці був напрочуд тихим. Таким, яким місто буває лише дуже рано, коли більшість людей ще спить, а ті, хто вже встиг прокинутися, поспішають у своїх справах і не звертають уваги ні на кого навколо. Олег Петрович вперше за довгий час їхав на виклик так рано. Кава, випита поспіхом на кухні, досі неприємно віддавала гіркотою в роті, а в голові ще крутилися уривки сну. Набережний квартал, здавалося, був одним із найспокійніших районів міста. Тут зранку люди виходили на пробіжки, вигулювали собак, хтось купував каву в найближчій кав'ярні, а хтось просто йшов на роботу, насолоджуючись прохолодним повітрям. Але сьогодні спокій закінчився десь біля Київського мосту.

Чоловік років тридцяти п'яти, який вийшов на ранкову пробіжку, помітив щось дивне одразу після мосту, поміж рідких насаджень дерев. Спочатку йому здалося, що це просто купа одягу або хтось спить після бурхливої ночі. Він навіть зробив кілька кроків у той бік, а вже потім зрозумів, що перед ним лежить тіло. Чи то вже вважається чоловіком у двадцять вісім? Олег, як завжди, подумав про якусь дурницю саме тоді, коли треба було думати про роботу. Загалом жертві було двадцять вісім. При ньому залишилися документи, гроші та телефон, тому пограбування відпадало майже одразу. Наркоманом він теж не був, принаймні на перший погляд. Але тепер це вже мало значення лише для протоколу. Труп залишався трупом.

Олега б здивувало менше, якби таке сталося на Тяжилові біля озера. Там він за роки роботи бачив стільки різного, що вже майже перестав дивуватися людській дурості й жорстокості. Але тут, на Набережному кварталі, вранці, серед дерев, де люди бігали заради здоров'я, а не тікали від чиїхось ножів, усе це виглядало якось особливо недоречно.

Він припаркував автомобіль на узбіччі неподалік від місця події, взяв із сидіння куртку й попрямував до патрульних, які приїхали на виклик першими. Хлопці стояли трохи осторонь, перемовлялися між собою, час від часу поглядаючи в бік тіла. Біля самого трупа вже «танцювали» судмедексперти у білих костюмах, обережно пересуваючись між травою та слідами, а поруч, як завжди, була Вікторія.

Вона завжди приїжджала першою. Олег іноді підозрював, що ця дівка взагалі не спить. Що б не сталося, де б не знайшли тіло і о котрій годині не пролунав виклик, Віка вже була на місці й встигала своїми рудими оченятами просканувати все навколо. Очі в неї були дивні. Не просто зелені чи карі, як у нормальних людей, а якісь бурштинові, з рудим відтінком. Олег якось хотів їй це сказати, але вирішив, що краще не треба. Вікторія могла сприйняти комплімент за привід для нового жарту над ним.

— Добрий ранок, — почулася поруч її голос.

Олег повернув голову.

— Смієшся? Мені снилося, як я потрапив у світ мультиків і був якимось тракторцем. Їздив там такий і: «Тртртр, хлопчики, дівчата, нумо танцювати, тртртр».

Вікторія секунду дивилася на нього, а потім не витримала й розсміялася.

— Не смішно, — образився Олег, хоча сам ледве стримував посмішку. — Мені подобалося взагалі-то.

— Дивився із сином мультики допізна?

— Ага.

Вікторія глянула на нього з легкою посмішкою.

— Ну, тракторець «тртртр», ходімо розбиратися з убивством.

Олег махнув рукою й пішов за нею до скупчення людей у білих костюмах.

Чим ближче вони підходили до тіла, тим сильніше з обличчя Олега зникала залишкова сонливість. Він бачив достатньо трупів за роки роботи, щоб не реагувати на сам факт смерті, але деякі сцени все одно залишали після себе неприємний осад. Ця була саме з таких.

Перше, що викликало непорозуміння, — все було на місці. Документи лежали в кишені, гаманець теж, гроші ніхто не забрав. Телефон лежав неподалік. Навіть дорогий годинник залишився на руці. Для вбивства заради пограбування картина була надто чистою.

Олег присів трохи ближче, але судмедексперт одразу жестом показав не підходити ще більше. На обличчі загиблого не застигло того виразу страху, який Олег бачив на обличчях людей, котрі розуміли, що зараз помруть. Не було широко відкритих очей, не було судомного напруження м'язів. Здавалося, він навіть не встиг усвідомити, що поруч із ним знаходиться людина, яка прийшла його вбити.

Знаряддя лежало за кілька метрів від тіла. Великий кухонний ніж із широким лезом, звичайний, без якихось особливих ознак. Олег затримав на ньому погляд, а потім перевів очі на тіло.

Метод убивства був огидним. Черево чоловікові просто розпороли, залишивши після себе страшну картину, від якої навіть у досвідченого слідчого неприємно стиснувся шлунок. Кров уже встигла просочити землю під тілом і змішатися з ранковою вологою. Трава навколо була прим'ята, подекуди забруднена темними плямами.

— Є щось цікаве? — запитав Петрович, звертаючись до Вікторії.

Вона не відразу відповіла. Ще кілька секунд дивилася під ноги, ніби намагалася запам'ятати кожен сантиметр землі.

— Угу. Сліди жіночого взуття. Розмір приблизно тридцять восьмий, але точно скажу пізніше. Каблук невисокий. І ще...

Вона показала рукою трохи далі.

— Ніж. За кілька метрів від тіла.

Олег подивився в той бік, а потім знову на Вікторію.

— Ніж? Наш вбивця ідіот? Він кинув знаряддя вбивства за пару метрів від трупа?

— Схоже на те. Ніж ще й з відбитками.

Олег на кілька секунд замовк.

— Крінж просто.

Вікторія повернула голову так різко, що руде волосся хитнулося на плечах.

— Петрович, ти вдарився? Що за слова?

— Дочка-підліток. Мушу бути в темі.

Вікторія фиркнула, а один із судмедекспертів, який стояв поруч і явно чув розмову, тихо засміявся. За кілька секунд уже всі троє не втрималися від сміху, хоча навколо лежав труп, а ранкове сонце тільки починало пробиватися крізь дерева.

Сміх швидко стих. Робота нікуди не поділася.