Розділ 14

Лада

Вчорашня вечірка була чудовою. Звичайно, якщо не зважати на дрібниці у вигляді чортового конфлікту з найкращим другом мого брата. Як узагалі Марк терпить Дениса? Ці двоє настільки різні, що я й гадки не маю, як вони знайшли спільну мову.

Вчора, коли ми із Зої повернулися на вечірку, потрапили на самий розпал сміху і розваг. Після танців усі присутні зголодніли, і було вирішено влаштувати пікнік посеред кімнати. Звичайно, нікого не хвилювало, що неподалік була кухня, це ж зовсім не так цікаво, як сидіти у вітальні на підлозі та жувати піцу. Жарти та підколи було чути на весь дім, а від сміху у мене вже нестерпно нили м'язи живота. Усмішка ніби приросла до обличчя і не сходила аж до самої ночі.

Варто сказати, що я ледь змогла заспокоїти свій мозок і заснути після вечірки. Шум, музика і сміх так в’їлися у думки, що навіть у тиші мозок досі фільтрував усі звуки, і здавалося, ніби вечірка продовжується, просто цього разу вона лише в моїй голові.

Сон теж пройшов не зовсім спокійно. Усе моє тіло було не на жарт виснажене, а думки досі літали навколо, тож я просто нерухомо лежала на ліжку, намагаючись задрімати. Вдалося це мені вже після третьої ночі, а сон хоч і не був довгим, та на ранок я відчувала себе повністю відновленою.

— Привіт, Марк! — гукнула я брату вранці, знайшовши його лежачим на дивані у вітальні.

— Привіт, — сонно пробурмотів він, хоча я знаю, що Марк уже давно не спить, просто вилежується серед безладу.

— Вставай, у нас сьогодні ще повно роботи. Потрібно весь будинок прибрати. Свято має наслідки.

Марк солодко позіхнув і все ж піднявся зі свого місця відпочинку. Він роззирнувся навколо, поглядом пробіг по розкиданому конфеті на підлозі, брудним плямам від лимонаду і вина на килимі. Його очі розширилися від здивування.

— Я це не прибиратиму, — рішуче промовив Марк, і я вже невдоволено склала руки на грудях, готова відбиватися від його спроб перекинути прибирання на мене. — Я краще клінінг викличу. Давай поїдемо десь поснідаємо?

У мене на мить відбився шок на обличчі, та цю емоцію радісно змінила усмішка від думки про сніданок. Ну не брат у мене, а справжній янгол. І прибирати не треба, та ще й нагодує.

Я швидко зібралася і за двадцять хвилин уже сиділа на передньому сидінні Маркової машини. Він запитав, куди саме я хочу поїхати на сніданок, та я зависла, намагаючись згадати хоча б один відомий мені ресторанчик, і все ж вирішила перекинути цю відповідальність на брата. Я поки що не настільки добре знала місто, щоб обирати самій.

— Марк, розкажи мені про Дениса. — несподівано і для Марка, і для себе запитала я. Ці слова ніби вилетіли з мене, і я не встигла їх спинити, та все ж хотіла почути відповідь.

— Ну… — задумливо протягнув слова Марк. — Він мій друг.

— Та я це знаю! — різко вигукнула я. 

— Окей, зрозумів. — Марк глибоко вдихнув, ніби готуючись до важливого іспиту. — Ми з Денисом познайомилися на роботі, коли працювали над одним із проєктів, але я ще до того іноді бачив його в університеті, просто не був знайомий особисто. — Ще одна пауза, доки Марк стежив за дорогою. — Денис на два роки молодший за мене, тобто йому зараз приблизно… 22, або 23. Напевно друге.

Марк замовк, ніби вирішивши, що цієї інформації мені буде достатньо.

— А вчиться він на якому факультеті? Яка у нього спеціальність? — я сподівалася, що ми з ним не будемо перетинатися. Дуже хотіла, щоб у нього був інший напрям навчання, і я забула про його існування.

— Ох… — тяжко вдихнув Марк, ніби відповідь була для нього важкою. — Його спеціалізація — кількісна аналітика в соціальних дослідженнях. — Завченою мантрою промовив брат. — Простими словами, він будує моделі поведінки суспільства і стратегічно прогнозує їх. Можливо, це теж звучало складно, але якщо не вдаватися у деталі, то цей хлопець — скептик до мозку кісток, і довіряє тільки числам.

Ну, це справді видно. Несоціальне, грубе, агресивне створіння, яке і вдень, і вночі вираховує якісь циферки й отримує від цього задоволення. Напевно, це дуже точний опис Дениса, і я рада, що він виявився таким нудним і нецікавим, інакше мені було б набагато складніше забути його міцні м'язи і чудову спину.

— Чого це ти так випитуєш про Дениса? Він тобі сподобався? — із дуже відчутним натяком промовив Марк.

Я миттєво кинула на нього різкий погляд.

— Ні, — чітко, з незвичною мені злістю кинула я.

— Та чого ти так бурчиш? — насмішливо запитав брат. Марк просто бісив мене, спеціально і нахабно, і цей цирк зовсім не планував завершуватися. — Він нормальний хлопець. Трохи зануда, але цілком непоганий. Я міг би вас познайомити ближче.

— Замовкни. — прошипіла я не своїм голосом. Долоні вже були міцно стиснуті в кулаки, і я була готова щомиті вступити в бій.

Мене врятувало тільки те, що саме в цю мить ми під'їхали до великого торговельного центру, і Марк зосередився на пошуку вільного місця на парковці, замість того щоб докучати мені своїми розмовами про Дениса.

Щойно Марк припаркував машину, я кулею вилетіла з неї, щоб він часом не вирішив продовжити розмову. Озирнулася навколо, розглядаючи стіни торговельного центру, і не могла збагнути, чому брат привіз мене саме сюди.

— Пішли, покажу тобі цікаве місце. — Марк махнув рукою, щоб я йшла за ним.

Він привів мене до якогось напівпідвального входу, з дуже старими дерев'яними дверима. І якби ми спеціально сюди не пішли, я б ніколи навіть не помітила цей вхід, але щойно двері відчинилися і я зайшла всередину, моя щелепа відвисла від здивування. Переді мною стояли, напевно, двадцятиметрові сходи, які спускалися донизу на дерев'яну підлогу. Навколо розміщені столи з чорного дерева та вишукані стільці з вирізьбленими ніжками. Це приміщення було створено у стилі старовинних замків, і тут як мінімум можна було б провести чудовий середньовічний бал у пишних сукнях, дорогих прикрасах і рукавичках. Ми з Марком зовсім не вписувалися в цю атмосферу у своїх повсякденних джинсах і футболках. Я поглянула навколо і помітила, що окрім нас тут більше нікого не було. Тобто зовсім не було людей, хіба що офіціанти, які теж виглядали ніби з фільму.