Розділ 4

Коли я прокинулася, сонце вже давно світило у вікна, а на годиннику була майже дванадцята. І це справді дивно, адже я ніколи в такий пізній час не встаю. З дитинства я вважала себе ранньою пташкою і навіть прославилася у своїй сім'ї за те, що прокидалася о п'ятій ранку. Можливо, за вчорашній день моє тіло надто перевтомилося, тому зараз поповнювало свої сили всіма можливими способами.

Вставати зовсім не хотілося. М'яка ковдра легко накривала мене, наче чиїсь теплі обійми, а подушка так приємно відчувалася, ніби знову запрошувала до сну. Натомість, зібравши всю свою волю і впертість, я пішла на сміливий крок і, попри бажання зімкнути очі й поринути у ще одне сновидіння, опустила ноги на холодну підлогу.

Швидко накинула халат і знайшла теплі шкарпетки. Ванна була зовсім поруч із моєю кімнатою, та я спершу вирішила спуститися на перший поверх і перевірити, чи Марк ще в домі, чи вже поїхав. За його словами, він мав виїхати рано вранці, і, схоже, так воно й було, адже дім виглядав повністю тихим.

Повільним кроком я пройшла на кухню, щоб приготувати "ранкову" порцію кави, і помітила на столі складений удвоє листок паперу. Ще вчора його тут точно не було, тож, схоже, Марк залишив його тут спеціально, щоб я знайшла.

Підійшла до столу і розгорнула аркуш. Звідти вилетіло кілька купюр великого номіналу і записка. Я взяла до рук записку, щоб краще розгледіти текст своїми, ще поки сонними, очима.

"Я впевнений, ти добре проведеш найближчі дні. Щоб ти не сумувала, залишаю тобі трохи грошей на розваги, покупки і пригоди. Контакт мого друга я теж надішлю тобі. Якщо буде потреба, звертайся до нього. Я повернуся досить скоро, почекай лише три дні, і ми знову зможемо об'їдатися піцою".

Я ще раз перечитала записку, щоб вловити всі думки, написані в ній. Доки мозок повільно обробляв інформацію, кава вже приготувалася. Хм… добре, я збережу цей номер. Можливо, справді неочікувано знадобиться допомога, а мати людину, яка гарантовано відгукнеться, — справді добре.

Схопивши в одну руку чашку гарячої кави, а в іншу — книгу з Маркової книжкової полиці, я вийшла на балкон. Погода сьогодні була чудесною. Сонце яскраво світило, але вітерець був досить холодний. Я поставила каву та книгу на стіл і міцніше загорнулася у халат. Зав’язавши пояс, я присіла на м'який стілець і насолоджувалась моментом.

Зараз я справді відчувала себе так, ніби була на крутому літньому курорті. В реальності, на жаль, усе трохи відрізнялося, й основною метою мого перебування тут було навчання. Та я все одно відчувала себе максимально комфортно.

Я розслабилася і прогорнула в голові ще кілька думок про найближчий навчальний рік. Чекати залишилося зовсім небагато, тож скоро я вже з головою порину в активні дні.

Окей, отже, якщо я все правильно підрахувала: до початку навчання залишилося два тижні, а до повернення Марка — два дні. Чим же мені зайняти себе весь цей час?

Мій погляд знову повернувся до друкованих літер у книзі. Я вже втретє починала читати той самий рядок, але думки все одно постійно розліталися в різні сторони. Так, я хвилююся, і настав час собі в цьому зізнатися. Я справді боюся, що погано влиюся в навчання. Боюся, що моїх знань або вмінь недостатньо. Боюся, що не знайду спільну мову з колективом. Мені страшно. Страшно починати життя з нового аркуша, хоча я й знаю, що впораюся. Найважливіше — не картати себе за помилки. І я буду нагадувати собі про це щодня.

Якщо я помиляюся — це нормально. Я не можу бути ідеальною, хоч би як сильно хотіла такою бути.

Я повторюватиму собі ці слова, як мантру. Щодня. Щоб нагадати собі, що я лише людина. Щоб нарешті позбутися звички вимагати від себе неможливого.

Різким рухом я закрила книжку і встала зі стільця. Взяла до рук каву і за два ковтки випила пів чашки напою. Треба себе чимось зайняти, і бажано якомога швидше. Я не хочу зараз слухати свої тривожні думки, тож якщо мені доведеться тікати від них — я втечу.

Якщо на сьогодні ще немає планів — треба їх створити. Звичайно, мене ще чекає багато нерозкладених речей у валізі, але зараз зовсім немає настрою цим займатися.

Я повернулася у свою кімнату, одягла джинси і просту літню сорочку. Ще хвилин 20 витратила на макіяж, і вже була готова підкорювати цей світ. Сьогодні хочу пройтися по магазинах і, можливо, купити собі трохи нових книжок. Ті, що стояли на книжковій полиці у Марка, були трохи незрозумілі й зовсім не в моєму стилі. Я підійшла до столу, на якому залишила ті гроші, які Марк вклав у записку, і сховала їх у гаманець. Звичайно ж, у мене були й свої кошти, але якщо він пропонує, то я відмовлятися не буду.

Я вийшла з будинку, зачинила двері і заховала ключ собі в сумочку. І так, перше завдання — зробити дублікат ключа.

Цей будинок був у досить тихому і затишному районі, хоча й знаходився досить близько від центру міста. Згадуючи дорогу, якою ми з Марком їхали вчора, я досить легко знайшла безліч магазинчиків. І тут почалася моя улюблена частина дня: ПОКУПКИ.

Я провела більше шести годин, розглядаючи вітрини косметичних магазинів, приміряючи одяг і купуючи книги. Зрештою, додому я йшла із трьома величезними пакетами, які були повністю набиті новими речами і важили, напевно, як половина автівки. На стомлених ногах я ледь піднялася на другий поверх, у свою кімнату. Руки вже вимагали спокою, тому, залишивши пакети біля дверей, я знесилено впала на ліжко.

Хууууух. Це був чудовий день.

Мій телефон тихо дзе́нькнув — хтось написав повідомлення. Я дістала його із задньої кишені джинсів і поглянула на екран.

Зої: Привіт, у мене завтра буде вільний день. Хочеш прогулятися? Сходимо на каву, а потім я покажу тобі місто. Як тобі ідея?

Я радісно прочитала повідомлення, і хоч місто я вже чудово роздивилася, прогулянка з давньою подругою була чудовим планом.

Лада: Прекрасно) Я саме думала, чим же зайнятися завтра. Давай зустрінемося після обіду, бо я сьогодні так втомилася, що, схоже, треба якомога краще виспатися.