9 Глава Аліна

Після того, як Артур поїхав, Макс почав повчати мене щоб я не робила дурниць.

- Не розумію про що ти, Макс? – запитала я.

- Про Артура! Навіщо ти запросила його сюди? І взагалі, що вас пов’язує?

Коротко розповідаю йому, що мій журнал тепер співпрацює з його компанією. І саме я виступаю представником нашого журналу в тій співпраці.

- Раз така справа, то нема потреби виходити за рамки ділових відносин, - строго промовляє Макс.

- О Боже, Макс! – закочую догори очі. – Що ти верзеш? Якщо вже така справа, то особисто я ні з ким не сварилася. І ще хочу тобі нагадати, що Данило Мілевський, батько Артура, мій хрещений.

- Я пам’ятаю це, але не хочу, щоб ти зайвий раз спілкувалась з Артуром.

- А то що? – з викликом глянула на брата.

- Аліно! – закипів Максим.

- Стоп! Стоп! Стоп! – втрутилася Мілана. – Заспокойтеся! Щось ви обоє надто збуджені, нічого ж не сталося. Вона поглянула на Максима. – Заспокойся, коханий,  Артур же ні в чому не винний.

- Так, але  його брат, - буркнув Максим.  

- Макс, я просто показала Артуру свої роботи, чому ти так нервуєш, не розумію, - кажу я.

- Не хочу, щоб ти спілкувалася з Мілевськими, - настоював на своєму мій брат. От дорослий чоловік, а поводить себе, як вередливе дитя, чесне слово.

- Коханий, Аліна вже доросла дівчинка і сама вирішить з ким їй спілкуватися, - спокійно сказала Мілана. – Поїхали додому, я знаю, як тебе заспокоїти, - вона хитро глянула на нього.

Так, лише Мілана може впоратися з моїм  нестерпним братиком. І з розлюченого лева перетворити в покірне кошеня. Макс трохи заспокоївся і пішов заводити свою Теслу. Тим часом Мілана підійшла до мене і змовницьки промовила:

- Ой, Аліно, на тебе чекає серйозна розмова зі мною.

- Добре, як скажеш, - знизала плечима я. Схоже подруга все таки щось помітила і на мене чекає допит.

Макс і Міла поїхали, а я така зла і ображена на нього. Як можна бути таким впертим бараном? Хоча ні, скорпіоном, бо Макс скорпіон по гороскопу. Чому він взагалі втручається в моє життя? Вже мабуть забув, як колись сам дратувався, коли батько вказував йому, що робити. А тут вирішив і мене повчати. Згадав, що старший брат чи що?

Разом з злістю виходять сльози і котяться по щоках, але мені стає легше. Мілана абсолютно права, я сама вирішую з ким маю спілкуватися. Так от, я вирішила, що ніхто не завадить мені бачитись з Артуром і на цьому крапка.

Мій настрій на нулі. Нічого робити вже не хочеться, тому вирішую поїхати до свого знайомого у фотосалон і роздрукувати світлини, які я вже встигла зробити. Ми вибрали з Олегом найякісніші фото і підібрали розмір. Поки я пила чай і розмовляла з його дружиною Інною, Олег вже все роздрукував. 

Олег та Інна мої давні знайомі. Вони на декілька років старші за мене і мають свій фотосалон. Відколи я почала фотографувати, то стала їх постійною клієнткою, адже мені подобається, що вони роблять все швидко і якісно.

- Ось твої фотки, - сказав Олег і передав мені великий конверт. – Там деякі просто неймовірні.

- І я хочу подивитися, можна? – запитала Інна.

Мені також цікаво подивитися на них у великому форматі. Розглядаємо фотографії, вийшло справді гарно.

- Мені найбільше ось ця сподобалась, - каже Олег, вказуючи на фото, де зображена павутинка на калині.

- О, і мені також! – підтримала чоловіка Інна.

- Гарна, - погоджуюся я. – Я б хотіла підібрати до неї рамку.

- Ходімо, я тобі покажу, що в нас є, - каже Інна.

Вибрала рамку і відразу вклала в неї світлину, так вона стала виглядати ще краще. Розплачуюся за покупку та друк і їду додому. Після відвідин салону настрій трохи покращився.

Решту дня я провела за комп’ютером в пошуках фото для Артурового кабінету. Через дві години знайшла декілька цікавих варіантів і при нагоді хочу йому показати свої напрацювання. Нехай собі обере, що йому до вподоби.

Вже під вечір до мене зателефонувала Мілана.

- Ну, розповідай, що між вами? – відразу запитала вона.

- Якщо ти про Артура, то нічого окрім дружньо-ділових стосунків, - кажу я.

- Ой, щось на те не схоже. Признавайся вже, що там у вас за історія, а то я заснути не зможу.

- Та що тут розповідати, - промовляю, - він мені вже давно подобається, але Артур мене не сприймає серйозно, до того ж, він заручений. Одним словом, звичайна ситуація – історія нерозділеного кохання.

- А він знає про твої почуття? – запитує Мілана.

- Ні, не знає. Проте, що це змінить? В нього є Діана і він її кохає.

- Зрозуміло, це через нього ти не можеш влаштувати своє особисте життя, - здогадалася подруга. – А я все думала - що не так?

- Я не така, - сумно посміхаюся, - покохала того, кого не можна. А тут ще і Макс з своїми претензіями.

- За Максима не хвилюйся, я з ним провела виховну роботу, - відказує Міла.

- Не розумію, чим йому Артур не вгодив? – обурююся я.