8 Глава Артур

Їду в таксі додому і в голові прокручую сьогоднішній ранок. Я не сподівався побачити стільки світлин. Та найбільше мене захопила не їхня кількість, а якість. Вони справді неймовірні. Кожна краща за іншу. Мабуть, як би потрібно було, то я би не зміг вибрати яка світлина краща, адже кожна по своєму особлива.

Аліна навіть не розуміє наскільки вона талановита. Не скажу, що я вже такий аж експерт, проте мінімальне уявлення маю щодо якості світлин. В свій час я поглиблено цікавився даним питанням.

Мене дуже втішило те, що Аліна погодилась передати свої роботи на благодійний аукціон. Та й ідея з аукціоном належить також їй. Вона справді творча особистість, з цим точно не посперечаєшся. Хто б міг подумати, що з тієї крихітки виросте такий талант! Чесно кажучи з її статками я думав, що вона стане однією з тих гламурних дівиць. Хоча, що правди таїти, Аліна ще зі школи була розумною дівчиною, просто я не знав наскільки.

Пригадую нашу зустріч з Максимом. Вона залишила по собі двоякі відчуття. Коли я подав йому руку, то буквально відчув, як усе повітря навколо нас наелектризувалося від тої напруги, що виходила з нього. І хоча він відповів на привітання і подав мені руку, все одно я відчув ворожість з його боку. Досі не розумію, чому він на мене і батька тримає образу, якщо винним в тій ситуації є лише Денис.

Спогади, що виникають останнім часом так часто, дали мені усвідомлення того, що я все таки хотів би налагодити дружні відносини з Левицькими. А ще мені шкода батька, адже він також сумує за другом, але не показує цього через свою гордість. Сподіваюся, що колись прийде той час, коли ми зможемо з Максом спокійно поговорити про всю цю ситуацію і помиримось самі та помиримо наших батьків.

Цікаво, як там Аліна? Мабуть Максим їй читає мораль за те, що привела в будинок ворога сім’ї. А можливо я помиляюся, хтозна. Як би не було, сподіваюся, що вона не змінить свого ставлення до мене. Не хочу втрачати можливість спілкуватися з нею.

Решту дня я не знав чим себе зайняти. Намагався читати, але не міг зібратися з думками. Думав, що зроблю заплануване та не міг сконцентрувати увагу і налаштуватися на роботу. Мабуть я все таки перевтомився, адже вперше перебуваю в такому стані.

Вирішив замовити собі на вечерю піцу, бо готувати геть не хотілося. Так, я вмію готувати. Коли маю час і бажання, то дивую Діану своїми кулінарними шедеврами. Проте сьогодні в мене такий настрій, що вирішив побалувати себе зовсім не корисною їжею.

Зателефонував до Діани. Вона була в захваті від поїздки.

- Я отримала стільки цікавої інформації! – захоплено розповідала вона. – Познайомилася з таким талановитими та впливовими людьми! А головне, тепер я зможу заключити з ними договори про співпрацю. Це просто неймовірний успіх!

- Радий, що ця поїздка принесла тобі стільки користі, - кажу я. – А завтра в тебе знову буде якийсь семінар?

- Так, але більше в неофіційному форматі, - каже Діана.

- То коли ти прилетиш? – запитую я.

- Я думала, що завтра, але нажаль не встигну. Тому ми з тобою побачимось вже в понеділок ввечері, - промовляє вона і додає: - До речі, я купила дещо для тебе.

- Справді, а що? – цікавлюся я.

- Побачиш, думаю тобі сподобається, - задоволено відказує вона.

- Гаразд, - сміюся я. – Чекатиму на тебе.

- Я так сумую за тобою, шкода, що ти не поїхав зі мною.

- Не думаю, що це була б добра ідея, адже ти би постійно була на семінарі, а я би лише відволікав тебе, - кажу їй.

- Ти маєш рацію, - погодилась Діана. – Нічого, я вже скоро повернуся.

Прощаюся з Діаною і мені стало так сумно і самотньо, що я вирішую швидше лягти спати. Може хоч висплюся, якщо не зробив заплановану роботу.

Прокидаюся, як завжди рано. Глянув через вікно – погода сьогодні така ж чудова, як і вчора. Вирішую повторити вчорашній маневр і зробити пробіжку в парку.

Біжу перше коло і помічаю те місце, де я вчора зустрів Аліну. Сьогодні тут пусто. Ловлю себе на думці, що я інтуїтивно розглядаюся навколо, сподіваючись побачити її. Я пробіг три кола навколо парку, але Аліни так і не побачив. Надіюся, що після вчорашнього ми з нею ще друзі і Максу не вдалося переконати її в протилежному.

Ближче до обіду вирішую зателефонувати до неї, адже вчора обіцяв це зробити.

- Алло! – чую її голос.

- Привіт, що робиш? – запитую.

- Нічого особливого, зараз буду вибирати світлини для аукціону, - каже Аліна. – А ти?

- Не знаю чим себе зайняти, - чесно признаюся.

- Якщо хочеш, то приїжджай до мене, допоможеш мені, - пропонує вона.

- Можна? – перепитую я. – А в тебе не виникне проблем з братом?

- Ні, - розсміялася Аліна, - а що ти його боїшся?

- Я? Боюся? Ти знущаєшся! Забула, що я старший за нього? – жартівливо обурююся.

- Не забула, ти завжди був для нього авторитетом, - каже Аліна.

- Справді? Не знав цього, - дивуюся я.

- Так, Макс завжди рівнявся на тебе, - промовляє вона, і стишено додає, -  але це секрет, тому не видай мене.