5 Глава Аліна

Приїжджаю додому близько першої години ночі. Вже дуже пізно, але цієї ночі вже і так не засну. Я навіть не могла мріяти про те, що так чудово проведу цей вечір. Метелики в моєму животі пурхають чарівними крильцями, на обличчі щаслива посмішка, а очі іскряться коханням.

Прийняла душ і вмостилася на ліжку під пухкою ковдрою. Прокручую в голові нашу розмову. Згадую і смакую, як гурман,  кожен його погляд, усмішку, жест. Та як би я не мріяла, скільки  в думках би не повторювала нашу розмову, все одно я не помітила нічого особливого в його ставленні до мене. Так, він був здивований, побачивши мене, розпитував про моє життя та захоплення, але це всього лиш цікавість, адже ми стільки років не бачились.

Моя ейфорія випаровується, як дим і тепер на зміну мріям прийшло розуміння жорстокої реальності. Моя ситуація стала  ще гіршою, ніж була, адже тепер ми з Артуром будемо часто бачитися, а це аж ніяк не допоможе забути і розлюбити його. Оце життя в мене тепер розпочнеться – постійний контроль почуттів та емоцій. Просто пекло! Буду поруч з коханим і не зможу розповісти про свої почуття. А ще є Діана! Колись мені з нею доведеться також побачитися, а цього я аж ніяк не хочу.

Я її бачила декілька раз і вона мені не сподобалась. Я не говорю про зовнішність, тут вона справжня модель, нема що казати. Мені не сподобалась вона, як особистість. Діана відноситься до тих людей, з якими мені важко спілкуватися, хоча я сама по собі людина товариська і комунікабельна. Діана холодна, строга, пихата і надто практична жінка.  Можливо для бізнес леді, це чудові якості, проте для мене вона видалась надто прісною та нудною. Та схоже Артуру саме такі жінки і подобаються, раз він з Діаною вже стільки років.

Я зовсім інша, і в даному випадку це не на мою користь. Я надто емоційна, вразлива, непередбачувана, іноді примхлива, одним словом – творча особистість. До того ж я постійно запізнююся, а Артур цього дуже не любить, як я вже зрозуміла. Ми з Діаною зовсім різні і в принципі з Артуром також.

Усі ці думки заставили мене зонову страждати і добряче розхитали мені нерви. Знову сльози в подушку, знову недоспана ніч і запізнення на роботу.

- Доброго ранку! – забігаю остання в кабінет Шерлока.

- Сідай, Аліно, - закочує очі Володимир Станіславович. – Ти просто невиправна, мабуть це в тебе з народження закладено постійно спізнюватися.

- Вибачте, - знизую плечима, настрій мій і так на нулі, тому нарікання Шерлока не погіршать мого стану.

- Залишишся після наради, - каже мені він.

Це вже традиція якась, оскільки кожного разу залишаюся в нього після нарад, та нехай.  Хоча, чесно кажучи, в мене з головним редактором досить теплі стосунки. Якось так сталося, що ми з ним ще з першого мого робочого дня знайшли спільну мову.

Шерлок сприймає мене, як доньку, адже він приблизно з того самого року, що і мої батьки. В нього є власна донька Марія, старша за мене на декілька років, і вона вже має власну сім’ю. Володимир Станіславович колись мріяв, щоб донька пішла по його стопах, але не судилося, оскільки вона стала медиком. Зараз Марія є одним з кращих хірургів Києва і батько дуже пишається нею. В мені він мабуть побачив якийсь потенціал і вирішив розвивати його. А ще ділиться зі мною різними ідеями та радиться щодо нових проектів.   

Після наради розповідаю Володимиру Станіславовичу про те, що Артур погодився на його пропозицію. Він дуже задоволений результатом, і як ми домовлялися, доручив мені займатися цією співпрацею.

- Ну, тепер в тебе Аліно буде особлива місія, тому викладайся на всі сто відсотків, адже ми не можемо втратити такого клієнта, як Мілевський.

- Звичайно, Володимир Станіславович, я старатимусь, - кажу йому.

- Скажу тобі по секрету, якщо все піде так, як я задумав, то на нас усіх чекатимуть колосальні зміни, - таємничо каже Шерлок.

- Які? – тихо запитую я.

- Хочу відкрити свій телеканал, - стишено промовив він.

- Ого! Оце так! – вигукнула я і вмить прикрила рот рукою. Ніколи б не подумала, що в нашого Шерлока такі амбітні ідеї на майбутнє.

- Так-так, саме про це я мріяв усе своє життя,- киває Володимир Станіславович.

- Тоді вам це обов’язково вдасться, - підбадьорливо посміхаюся. Правда, я не зовсім розумію, як у цій справі допоможе Мілевський і його компанія, та схоже, що Шерлок вже все продумав.

- Але ця розмова нехай поки що залишиться лише між нами, Аліно, - строго промовив він.

- Звісно, - погоджуюся я.

- В мене є ще одна ідея. Можливо нам потрібно буде залучити і твого брата, але це все згодом, - задумливо сказав Шерлок.

- Гаразд, чим зможу, тим допоможу, - розгублено кажу я, адже в повному нерозумінні задумів свого начальника. – Я можу йти?

- Так, - кивнув він, але коли я вже була біля дверей запитав: - А як тобі вдалося переконати Мілевського так скоро?

- Сама не знаю, випадково вчора ввечері зустрілися, слово по слову…якось так, - знизала плечима я.

- Зрозуміло, можеш йти, - задумливо промовив Шерлок.

Решту дня я проводжу, як на голках. З нетерпінням чекаю на зустріч з Артуром і водночас боюся її. Думки про нього не виходять мені з голови. Я і раніше часто думала про Артура, проте тепер це відбувається постійно. А що буде далі, аж страшно уявити. Ця моя залежність від Артура стає все сильнішою, а результат буде все одно той самий – він недозволений для мене.