2 Глава Артур

З самого ранку все пішло не за планом. Зірвалася зустріч з інвесторами і тепер потрібно все змінювати і домовлятися про нову зустріч. А я просто терпіти не можу, коли все виходить не так, як я це запланував. Телефоную до брата, адже це його промах.

- Дене, от скажи, ти знущаєшся? Як можна було таке втнути? Коли ти вже нарешті візьмешся за голову? – кричу я. Мені вже так набридли його витівки.

- Арт, ну що ти кіпішуєш? Все буде добре, я вже переніс зустріч і в четвер ми підпишемо договір, обіцяю, - спокійно промовляє Ден і цим доводить мене до сказу.

- Ой, та знаю я твої обіцянки, - бурчу я, адже вже не вперше маю такі проблеми з братом. – Знаєш, мені вже остогиділо оте твоє байдуже ставлення до нашої компанії, тому якщо і цього разу щось піде не так, то начувайся! Відправлю тебе в Англію до батьків!

- Ох, налякав, - розсміявся Денис. -  Я не мала дитина і сам розпоряджаюся своїм життям. А в Англію я і сам збирався поїхати, відпочину трохи від того нудоцтва. Ось так!

- Спершу заверши роботу, а потім роби, що хочеш! – кажу йому.

- Зроблю, не переймайся, - говорить на прощання Ден.

Я старший від брата на три роки, а таке враження, що на цілих десять, якщо не більше. Не знаю, в кого він вдався такий гульвіса. На Дена зовсім не можна надіятися. Усі його обіцянки – це лише пусті слова. І не важливо чи це стосується роботи,  чи особистого життя. Щодо дівчат, то він змінює їх одна за одною і не збирається зупинятися. Я не вмішуюся в його особисте життя, нехай сам розбирається з своїми пасіями.

Я думав, що він став більш серйознішим, тому і передав йому частку своїх обов’язків, але бачу, що даремно. Дена зовсім не цікавить бізнес, а я не хочу, щоб він занехаяв усе, що побудував наш батько, адже витратив на компанію більшу частину свого життя.

Зараз батько вже повністю відійшов від справ. Після пережитого інсульту його здоров’я дуже похитнулося, тому вже не міг займатися бізнесом. Рік тому батьки виїхали в Англію і живуть там. Керівництво компанією я повністю перейняв на себе. Сподівався, що Ден допоможе мені, але йому це не потрібно.

Долив масла у вогонь ще і телефонний дзвінок якоїсь журналістки. Бачте, їй захотілося взяти в мене інтерв’ю для якогось там журналу. Я не дуже полюбляю усі ці розмови та статті, хоча не буду заперечувати, реклама компанії потрібна, адже без реклами зараз нікуди. Все таки їй вдалося мене зачепити своїм невимушеним зухвальством. А ще голос мені видався якимсь знайомим. Шкода, що не запитав її імені, але нічого, при зустрічі познайомимось.

Добре, що робочий день добігає кінця, а то я щось втомився. Задзвонив смартфон, дивлюсь на дисплей – Діана.

- Привіт, - вітаюся.

- Привіт, коханий. Ти якийсь сумний, що трапилося? – запитує вона.

- Все гаразд, просто втомився.   

- Ох, в мене також видався важкий день, - промовляє Діана. – Хотіла уточнити на рахунок нашої вечері. Все залишається в силі?

- Так, звичайно. Я заїду по тебе о сьомій вечора.

- Чекатиму, - промовила на прощання вона.

Діана – моя наречена. Заручились ми з нею вже декілька років тому, проте, з датою весілля ще не визначилися, але нам  і так комфортно.      Ми надто зайняті, щоб зайнятися організацією весільної церемонії. А оскільки статус заручених нам обом підходить, то і не заморочуємось з цього приводу.

У Діани власний бізнес, пов'язаний з б’юті індустрією. Вона надто самостійна та незалежна, щоб звужувати свої кордони, тому поки що живемо окремо. Та я не заперечую, я також звик до самотнього життя. Може видатися, що в нас дивні стосунки, але нам так добре. Інколи ми живемо одне в одного по декілька днів, їздимо на відпочинок і проводимо вільний час разом. Нам є про що поговорити, тому ми не нудьгуємо в компанії одне одного. А те, що ми живемо окремо, це і на краще, адже надає новизни нашим стосункам.  

Не можу з впевненістю сказати, що я відчуваю до Діани. Не знаю, чи це кохання, чи щось інше, але я поважаю і ціную її, мені з нею комфортно та цікаво. Можливо, я б і хотів більше пристрасті та гостроти в нашому інтимному житті, але мене і так все влаштовує. В принципі, між нами ніколи не було якихось бурхливих емоцій.

Ми знайомі з Діаною ще з студентських років, адже з одного року і вчилися в одному виші. Познайомилися ще на першому курсі на зборах старостів груп. Спершу ми просто дружили. Після завершення університету доля розлучила нас на декілька років, оскільки Діана виїхала у Францію. Там вона здобула другу вищу освіту, пов’язану з косметологією та набралася відповідного досвіду.

Батьки Діани вже давно живуть в Італії і мають там свій бізнес. Вони неодноразово кликали доньку до себе, але вона відмовилась. Тому батьки допомогли Діані фінансово на перших порах започаткувати свою справу в Україні.

Після повернення з Франції Діана розпочала власну справу. І от одного разу ми з нею випадково зустрілися на благочинному заході. Між нами закрутився роман. Ми вже разом сім років і з них три роки заручені.

За ці роки ми добре вивчили одне одного. Ми з Діаною дуже схожі характерами, адже завжди знаємо чого хочемо від життя. В нас усе розплановано на декілька кроків вперед. Ми завжди добиваємося поставлених цілей і шукаємо нові. 

Рівно о сьомій годині вечора я припаркувався біля офісу Діани. Вона вийшла якраз з приміщення і я галантно відчинив їй передні двері свого авто. Люблю пунктуальних людей, а Діана просто неймовірно пунктуальна.