41

***

41

Портал із архіву Ганеши повернув нас у руїни цитаделі. Від нас з Аурі все ще чувся легкий аромат булочок, від чого Кетцалькоатль облизнувся та посміхнувся. Я приземлився на уламок трону, потягаючи мохіто, і кинув погляд на Морфея з Ейдосом, скутих тенями хаосу під пильним наглядом Одіна, Аматерасу й Кетцалькоатля.

• Ну що, панове, ваш план тріщить по швам? – звернувся я до полонених.
• Що ти маєш на увазі? – огризнувся Морфей.
• Те що на увазі, те й маю! – підморгнув йому я. – Я тепер знаю якщо не все, то майже все…

На обличчях союзників Летеуса читався страх і здивування. Невже я взнав те, що вони приховували? Ні, гадаю, вони подумали, що я знаю – хто ляльковод. Ну й нехай!

• Ви гадали, що переродившись – я забуду все, що було до цього? Чудово! Забуття лікує! Чи не так? Проте ви, мої любі зрадники, не врахували, що навіть серед божественного хаосу можна по частинкам скласти усю мозаїку…
• Твоє минуле вселяло надію в те, що план спрацює чітко… - просичав Ейдос.
• Хто ж знав… хто ж знав!
• Ти зрадив своїй справжній натурі, Омнімарісе! – гаркнув Морфей. – Не ми зрадники! Зрадив спершу ти! Зрадив сам собі!
• Ви сподівалися, що відродившись деспотичний «Я» змусить смертних страждати? – я зробив ковток мохіто. – І в принципі воно б так мало бути, якби для переродження було обране інше місце та час…
• Лише в цьому наша помилка! – огризнувся Ейдос.
• Ваша помилка в смертних… Вони недосконалі, та в недосконалості їхня сила!

Я під вівся і подумки покликав Кайдена Мора, оскільки мені набридла компанія цих двох підстаркуватих інтриганів, а у Одіна, Аматерасу та Кетцалькоатля у будь-якому випадку могли бути й інші справи у цьому раю для богів-пенсіонерів.

Кайден Мор не поспішав з’являтися, але таки через деякий час його постать виплила з порталу. Така його поява була вперше, від чого я на секунду знітився, очікуючи будь-кого іншого, крім нього.

• Тримаєш марку, Омнімарісе! – проговорив Мор. – Чого кликав?
• Бачиш цих двох пенсіонерів? – я вказав на Морфея та Ейдоса. – Не вважаєш, що вони порушити Рівновагу?
• А якщо і вважаю…
• Тоді вони підлягають суду п’яти Сторожів Рівноваги!
• П’яти наразі не існує… - розвів руками Кайден Мор. – Чи не тобі знати це!
• Тим не менше, не буду я бавитися із цими недолугими порушниками… Тому й покликав тебе!
• Гаразд, я заберу їх… - він підняв руку і зрадники піднялися в повітрі і попливли до нього. – Рахунок виставлю опісля!
• Домовилися! – кивнув я.

Сторож увійшов у портал із левітуючими за ним Ейдосом та Морфеєм, і портал закрився, а я повернувся до своїх союзників.

• Тримайте мене міцніше, друзі, — сказав я з іронією, уявляючи левітуючого Летеуса – Двома проблемами менше… Я вдячний вам за допомогу!
• Звертайся! – розсміявся Кетцалькоатль. – Приємно відчувати себе знову потрібним…
• Відновлення рівноваги потрібне нашому світові… я чекатиму на новий заклик! – пробубнів Одін та розчинився у повітрі, а за ним, хитро посміхаючись і Аматерасу.

От уж ці давні боги! Щось мені підказує, що ця хитра посмішка богині не просто так… та це їхні справи.

Я відкинувся, розмірковуючи: отже, я був тим деспотом, що гасив віру силою? Навмисно чи ні, але факт залишається фактом! Забуття стерло мене, але я був повернутий з новим вайбом, силою віри однієї смертної. Цьому звичайно перебував мій план, який, як виявилося – не зовсім то й мій… Проте, можливо це шанс не лише не повторити помилок, але й виправити допущені? Можливо ця, назвемо її – реінкарнація, другий шанс?

 Аурі з’явилася, її рожевий силует блимав: Ймовірність рефлексії — 80%, шефе! Але фламінго кажуть: «Думай, але тримай спис напоготові!» Я перевірила чати — Летеус активний, його тіні шастають по нижніх планах…

• Супер, старий із туманом повертається. Давайте складемо план — з легкістю й сарказмом! – розсміявся я.

Було вирішити зібрати союзників, за виключенням давні богів, яким я вирішив дати час на перепочинок. Летеус — не проблема, але ляльковод ховається глибше. Гадаю, що мій візит до Ганеша навряд чи залишився непоміченим. А що я шукав у божественних архівах – в принципі не важко здогадатися.

Сюрпризом стали смертні союзники, мої вірні друзі та віряни — Ханна, Макс і Хелен, які попри мою заборону, пробралися через портал, який Ханна намалювала.

Ханна та Хелен зльоту кинулися обійматися, та наперебій розповідати останні новини зі світу смертних. Я й так володів усією необхідною інформацією, проте слухав дівчат не перебиваючи.

Макс стояв у стороні і по дитячому посміхався. Я протягнув йому руку, він потиснув її, а потім обійняв мене:

• Ми усі скучили за Вами, Омнімарісе!
• Знаю, друже, знаю! Проте справи перед усім! – похлопав я його по спині.
• Я оновив його твоєю силою — готовий до бою! – хлопець дістав новий артефакт, сконструйований ним.