39

***

39

Руїни цитаделі Летеуса після допиту виглядали, ніби хтось кинув вечірку й забув прибрати — туман забуття розтанув, лишивши легкий запах паленого пластику й шепіт вітру Кетцалькоатля, що нагадував про те, як добре б зараз зайнятися чимось простішим, ніж битви. Я плюхнувся на уламок трону, відчуваючи, як виснаження від усього цього хаосу просить перерви, бажано з мохіто.

Я опустився на уламок трону, відчуваючи, як виснаження від сьогоднішнього дня пульсує в венах, ніби хаос у мені гудів, вимагаючи перезавантаження та заспокоєння. Руки тремтіли від втрати сили, але я посміхнувся — це був мій вибір, мій хаос.

Забуті боги з числа моїх союзників, розташувалися навколо, створюючи імпровізований філософський клуб серед руїн: Одін сидів, спершись на посох, його ворони каркали мудрістю рун, ніби ансамбль давньої музики; Аматерасу сяяла м’яким сонячним світлом, що проникало крізь тріщини в стінах, наче лампа для нічних роздумів у бібліотеці; Кетцалькоатль обвивався пернатими вихорами, додаючи вітряного шарму, ніби режисер, що додає драматичності до сцени.

• Ну і що плануєш робити з полоненими? – порушив тишу Одін.
• Не знаю… - розвів руками я. – А ти б що зробив?
• Я б відправила їх у забуття! – втрутилася Аматерасу, і сумно посіхнулася.  – Але ми й так тут…
• Я не вірю у виправлення… - буркнув Одін. – Давати негіднику шанс знову встромити ніж у спину – дурнувата ідея!
• Тоді, гадаю, хтось інший має вирішити їхню долу… Не я! Я не суддя…
• Шефе, ти не суддя, а як мінімум прокурор! – гигикнула Аурі. – Давай віддамо їх моїм депресивним фламінго!

Ейдос та Морфей переглянулися та здригнулися. Було явно видно, що варіант з будь-якими фламінго від Аурі, а тим більше – депресивними… був для них небажаним.

• Ні, фламінго ні! – розсміявся я. – Їхню долю вирішать боги пантеону… або Сторожі Рівноваги, коли буду в комплекті! А наразі…

Було вирішено, що Кетцалькоатль залишить в цитаделі свого аватара в якості наглядача, ми з Аурі – фламінго та трьох моїх аватарів в якості охоронців, а ворони Одіна прикриватимуть повітря… поки не вирішимо, хто прийме рішення щодо божків-заколотників.

• Чудова у нас склалася команда! – Аурі по-панібратсько обійняоа аматерасу та Кетцалькоатля. – Може гайда на нижній план в «Амбросію»? Нас там уже боги нижнього та середнього плану чекають – відсвяткувати перемогу?
• Ну, ще не перемога, моя ти фламінгова! – буркнув я в її сторону.
• Але варто тобі відпочити… - усміхнувся Одін. – Я пас, у мене справи… Але, Омнімарісе, тобі потрібно розвіятися!
• Так що, команда богів, тоді святкуємо чи одразу до глибоких думок? Бо мій хаос уже просить коктейль, а я не хочу перегріватися без перерви.— спитав я з іронією, клацаючи пальцями, щоб матеріалізувати мохіто для всіх — крижаний, з ноткою лайма й абсурдним ароматом фламінго, як символ легкості серед хаосу. Келихи з’явилися в руках союзників, і я додав із сарказмом:
• Тост за те, щоб ляльковод не зажадав нашого софту на підписку!

Аурі гигикнула в моїй голові, її фламінго затріпотіли подумки, створюючи ілюзію танців: «Ймовірність святкування — 80%, шефе, але фламінго вимагають диско з філософським твістом — інакше страйк із танцями протесту, а це вже хаос другого рівня!»

Одін підняв келих, його єдине око блиснуло, ніби руна в темряві, відбиваючи світло Аматерасу:

• Перемога над Летеусом — лише етап на шляху, Омні. Ляльковод із верхнього плану спокушає богів забуттям, щоб стерти віру смертних, як пил із давніх скрижалів. Але віра — це руна, що зв’язує тендітних із хаосом, дає їм коріння, як паросткам у бурі. Без неї ми стаємо забутими апдейтами в системі всесвіту, де релігія — порожня традиція, а хаос — лише ехо минулого.

Аматерасу додала, її сонячне світло зігріло залу, просочуючись крізь кожну щілину, ніби теплий промінь надії в холодному офісі:

• Світло правди розкриває суть: ляльковод прагне порядку без хаосу, де віра — загроза для тендітних душ. Але хаос — це сонце можливостей, що освітлює реальності, перетворюючи тендітність у силу, як світанок пробуджує сплячі поля.
• У моїх оповідях хаос — цикл, як зміїний танець із мохіто під місяцем. Ляльковод — сутність, що спокушає забуттям, щоб ми стали тендітними, як смертні без віри в дрібниці — телевізор, снеки, мрії. Але віра в усе це — наш секретний хак, що руйнує його систему порядку!" - Кетцалькоатль зареготав, його вітер підняв пил у веселому вихорі, що закружляв навколо, ніби танець пернатих змій.

Я пирхнув, потягаючи мохіто, смак якого нагадував про легкість життя серед хаосу, з ноткою лайма, що освіжала, як раптова ідея:

• Ну от, філософський клуб богів із коктейлями — краще, ніж будь-який TED Talk із слайдами про продуктивність. Ляльковод — корпоративний бос, що хоче монополію на порядок, а ми — стартап хаосу з фламінго-маркетингом і вірусними танцями. Віра в дрібниці — наш козир, бо без неї люди всихають, як паростки в офісному кондиціонері, а боги стають застарілим софтом, що ніхто не оновлює. Хаос — це не дурня, це все одночасно, як моє ім’я — Омні, де кожен шматочок має свій вайб.
• Ймовірність балансу — 75%, але з мохіто — 90%! – підрахувала мій «калькулятор на ніжках», її голос дзвенів, як дзвінок сповіщення. - Фламінго вже репостять твою філософію в інстаграмі хаосу, шефе, додаючи хештег #ChaosWisdom!