38

***

38

Талос — бронзовий велетень, що блищав, ніби дешева репліка з турецького базару, із очима, що гуділи, як перевантажений роутер.

• Летеусе, ти замовив собі нові іграшки з AliExpress — бронзові тролі із гарантією на один удар! — реготнув я, стискаючи спис, готовий до цього металевого цирку.

Перший Талос кинувся вперед, його кулак, схожий на розплавлений брухт, розтрощив скелю поруч, а жар обпік мені щоку.

• Ну що, металевий недоумку, хочеш потанцювати в пеклі сам на сам?» — крикнув я, ухиляючись із сарказмом, доки другий Талос замахнувся, кидаючи уламок скелі.

Я відскочив, шпурляючи спис у його «серце» — цвях у п’яті, але бронза лише дзенькнула, і він зареготав:

• Твій удар — це дитяча гра, Омнімарісе!

Третій і четвертий підступили, їхні кулаки гуділи, а я подумав: «Чудово, тепер я — герой акційного кіно з нулем дублерів!»

Я кинувся в хаос, розігріваючи власну магію. Пожертвував часткою хаосу, відчуваючи, як порожнеча в грудях розширюється, ніби батарея на 1%, але це дало мені імпульс — хвиля енергії відкинула першого Талоса, його бронза тріснула, але він тримався.

• О, апгрейд через самопожертву — новий тренд для богів! — посміхнувся я, уникаючи удару другого, який розтрощив землю поруч.

Його жар обпік повітря, але я зосередився, спрямувавши хаос у спис — удар розпеченим кінцем розплавив частину його панцира, і він загудів: "Це... не входить у мій код!"

Третій Талос кинув ілюзію забуття — спогади про втрачені сили закружляли в голові, але я відмахнувся сарказмом: «Твій фільтр — це провал інстаграму, онови софт!».

Використавши рештки хаосу, я створив ілюзію фламінго — вони затанцювали навколо, відволікаючи його, а я кинув спис у цвях. Метал затріщав, і він розвалився, залишаючи купу брухту.

• Один із чотирьох — мій новий рекорд! — засміявся я, відчуваючи, як сили тануть.

Четвертий Талос, наймасивніший, розмахнувся обома кулаками, і я ледь устиг відскочити — удар розколов землю, ніби сцену в поганому екшені.

• Ти — єдиний бог, але я — армія! — загудів він. Я відчув, як хаос вичерпується, але замість паніки зосередив усе — віру в себе, сарказм як зброю.
• Армія? Ти — просто одна з чотирьох застарілих моделей на одній батареї! — крикнув я, кидаючи спис із останнім імпульсом. Цвях третього Талоса розлетівся, він розвалився з гуркотом, а я кинувся до другого, вириваючи його цвях руками — жар обпік долоні, але бронза тріснула.

Останній Талос, розлючений, кинувся, його кулак летів просто в мене. Я впав, відчуваючи, як земля тремтить, і в останній момент пожертвував рештками хаосу, створивши вибухову хвилю.

• Час на пенсію, бляшанко! — гоготнув я, коли імпульс розірвав його «серце», і він розвалився, лишаючи купу розпеченого брухту.

Я впав на коліна, виснажений, але переможець, оточений димом і уламками. Аурі, що з’явилася в думках, засміялася: «100%, шефе! Фламінго святкують — мохіто тобі в нагороду!»

Хаос пульсував, але це був мій тріумф — самотній, саркастичний і абсурдний.

Розваливши останнього талоса я став на його відколоту голову та подивився на верх на башту, де на троні сидів Летеус в оточенні Ейдоса та Морфея.

• Що, мій не зовсім любий «бесті»! Перешкод немає, я йду до тебе! – вигукнув я, та відшковхнувшись від землі силою хаосу полетів уверх до Летеуса.

На підльоті до супротивника я заніс на головою списа та з розмаху, приземляючись, вдарив… Проте Летеус встиг зреагувати, та просто розчинився з місця удару! Проте вибуховою хвилею розкинуло в різні сторони Морфея та Ейдоса.

Трон Летеуса розлетівся, ніби картонна декорація на зйомках. Проте він матеріалізувався ліворуч від мене і завив:

• Це... не кінець, я повернуся!
• Ні, от я не згоден з таким розвитком подій, друже! – єхидно посміхнувся я та направив спис йому в груди. – Це питання потрібно вирішити тут і зараз!

Та не тут-то було… Летеус просто розчинився у власному тумані, залишивши після себе сморід провалу. Ейдос із Морфеєм відступили проте було схоплені моїми союзниками. Їхні сили зламані, наче застарілий софт на старому комп’ютері, тіні розтанули в сміховинному хаосі.

Я стояв, виснажений, але переможець, оточений союзниками, що гуділа щиро раділи перемозі. Аурі засміялася, її фламінго вже танцювали диско: «100%, шефе! Фламінго святкують — мохіто для всіх, і не забудь про профспілку!»

Хаос пульсував у повітрі, але це був мій баланс — іронічний, абсурдний, живий, із ноткою сатири на весь цей божественний цирк.

А далі послідував допит полонених…

Мої союзники розбрелися по своїм справам, алже у будь-якого бога є власні справи, чимало людей, які у них вірять, і яким потрібно допомагати… за потреби. Зі мною залишилися лише Одін, який стверджував, що він – майстер отримувати правильні відповіді, а такого Кетцалькоатль та Аматерасу, для яких цей вимір по суті й був домом… ну а по-друге – їм було дуже цікаво, що ж такого знають мої полонені?