34

***

34

Тіні гуділи, як рій розлючених бджіл, але мій Спис Мрій був швидшим. Я вдарив, і вихор снів розлетівся, ніби хтось розчавив скляну кулю. Тіні завили, відступаючи, а сміх Морфея дражнив, як платівка, що заїла.

• Аурі, що за цирк на дроті? — я крутнув спис, намагаючись розгледіти хоч щось у густому тумані. — Він нас заманив, щоб потролити?

Аурі, її фламінго мерехтіли, як неонові вивіски, гигикнула:

•  Ймовірність трюку — 88%, шефеЙ Морфей втік, але здається – залишив подарунок. Не його, а... когось із верхнього плану. Ймовірність, що це пастка, — 95% і 5% що це ключ до правди.
•  П’ять відсотків? — я скривився, відчуваючи, як підлога стає м’якою, ніби вата. — Для бога хаосу це джекпот! Не гадаєш?

Переді мною спалахнув предмет — маленький камінь, схожий на руну, але не таку, як у скандинавських богів. Він гудів, ніби двигун, і пахнув... нічим. Просто порожнечею. Я торкнувся його, і світ закрутився. Аурі крикнула:

•  Шефе, тримайся! Ймовірність, що це портал у часі, — 100 %... Ой, 100500%!

Туман стиснувся, шепочучи: «Подивися... побачиш...» Я заплющив очі, а коли розплющив — стояв у темряві. Не Сонний Вимір, не квартира Ханни, не капище і не парк з моїм улюбленим кленом… місце, де зірки пульсували, як серця, а повітря вібрувало від напруги. Я був не учасником, а тінню, що спостерігає. Мої руки пройшли крізь повітря, коли я спробував клацнути пальцями. Мохіто не з’явилося… нічого не з’явилося і не відбулося...

Чудово. Я — привид у власному минулому.

Переді мною стояли двоє: ранній я, Омнімаріс, із таким же пузцем, але без такої наглої сивини, як зараз, і Летеус… статечний чоловік, худощаний, з довгим волоссям. Його плащ із туману був легким, майже прозорим, а очі горіли, ніби він щойно вигадав сенс життя.

• Омні, — сказав Летеус, його голос дзвенів ентузіазмом. — Світ забув старих богів! Монотеїзм, пофігізм, соцмережі і гаджети — усе це краде віру. Але ми можемо повернути все! Ми можемо повернути старі порядки! Розбудимо Пантеон, змусимо людей пам’ятати!

Я-спостерігач спробував крикнути: «Летеусе, ти ж сам є богом забуття! Навіщо повертати минулі часи?» Але мій голос загубився, як шепіт у порожнечі. «Молодший» я, тримаючи келих із чимось, схожим на мохіто, кивнув.

• Повернути богів? — сказав він, його очі блищали. — Хаос може це зробити.
• Не богів! Старий порядок, який буде вигідний нам!
• Старий порядок, який поверне нас і змусить смертних пам’ятати? Резонно! Але нам потрібен план… і сила! Хто із верхнього плану нас підтримає?

Летеус посміхнувся, але за його спиною промайнула тінь — тонка, як павутина, із запахом папірусу й стародавніх книг. Ейдос! Я відчув, як хаос у мені здригнувся, хоча я був лише спостерігачем. Тінь шепнула Летеусу, і його очі потемніли.

• Є ідея… — сказав Летеус, його голос став холоднішим. — Вічний порядок! Якщо люди забудуть старий світ, ми створимо новий. Забуття — це чистий аркуш, Омні. А ти додаси хаосу…

Я-спостерігач відчув холод. Ейдос уже тоді сіяв свої ідеї, отруюючи наш план. «Молодший» я похитав головою.

• Забуття? Я за хаос, а не за порожнечу! Так, забуття потрібне… але забуття не повне… Ми повернемо богів, і встановимо новий порядок!

Тінь Ейдоса згустилася, і я побачив, як вона торкається Летеуса. Його очі спалахнули, але не вогнем, а холодом. Він кивнув, але я знав: угода вже була зламана.

Світ затремтів, і я почув каркання. Два ворони — Гугінн і Мунін — спустилися з темряви, їхні очі блищали, як чорні перлини. За ними з’явився Оді́н, спираючись на спис Гунґнір. Його плащ із воронячих пір’їн гудів, як буря, а єдине око пронизувало мене, ніби я був не тінню, а живим.

• Омнімарісе, — прогримів він, його голос мішав грім із іронією. — Ти бог хаосу, але бігаєш за минулим, як смертний за втраченим лайком. Бачиш, як усе почалося?
• Одіне? — я спробував клацнути пальцями, але знову нічого. — Ти знав про нашу угоду? І хто надіслав цей клятий камінь?

Оді́н посміхнувся, його око блиснуло.

• Камінь? Не мій подарунок. Хтось із верхнього плану стежить за тобою, але імена вищих богів не для твоїх вух. Я ж був свідком твого плану з Летеусом. Ейдос вплів ідею забуття, і Летеус її проковтнув. А ти обрав хаос! Але чи був це твій вибір?

Аурі гигикнула в моїй голові, її голос прорвався крізь час:

• Шефе, ймовірність, що Ейдос — ляльковод, — 75%. Але камінь із верхнього плану... я не можу його прослідкувати. Ймовірність, що нас ведуть, — 90%!

Оді́н кивнув, ніби чув її.

• Ейдос — не бог, а ідея, що живе в думках. Він краде віру, спрямовуючи її на вічний порядок. Твоя сила — у хаосі, але хаос слабкий без віри. Візьми це, — він простягнув руну Ансуз, що гуділа, як мій Спис Мрій. — Вона відкриє правду, але лише якщо ти не втратиш себе.

Ворони каркнули, і світ закрутився. Руна обпекла руку, а голос Одіна лунав:

• Знайди Ейдоса, Омнімарісе. Або він поглине твій хаос.