30

***

30

Події почали розвиватися ще швидше! Я відверто не встигаю аналізувати все, що відбувається… як і рахувати кількість своїх нових вірян, загальна кількість яких перевалила за тринадцять тисяч!

Мій командний пункт та спецзагони моїх аватарів працювали та охороняли сни уже в повністю автономному режимі, без мого втручання, але під контролем моєї помічниці. Аурі, хоч і не мала зараз фізичного тіла, активніше влилася і намагалася приймати активну участь в усіх процесах.

Активно вона шукала й варіанти для повторної матеріалізації, хоча, як виявилося, та як пояснили боги нижнього та середнього плану, з якими Аурі спілкувалася як на ментальному рівні, так і у чатах, в які вона добавлялася самостійно, ще маючи фізичне тіло.

Там же в чатах Аурі популяризувала мою досить скромну персону, про яку вже гуділи не лише нижній та середній божественні плани, але про мене говорили на верхньому плані та мною зацікавилися боги Пантеону.

Я вирішив не відкладати візит в покинуту стару галерею, у старій частині міста, на межі спального та промислового районі. Щось мені підказувало, що чергову порцію відповідей я отримаю саме там.

Я стояв перед входом у стару галереєю, що ховалася в тіні бетонних багатоповерхівок. Її стіни були вкриті графіті, а вікна — тріщинами, проте я відчував, як від неї тхне забуттям. Якщо це тут, то, як на мене, Летеус обрав ідеальне місце для нового порталу.

«Макс, що там зі «Списом Мрій»? — спитав я хлопця по ментальному зв’язку, тримаючи «Маяк Хаосу» в руці.

«Готово! Майже! — відповів він, передаючи мені образ довгого, сяючого списа, який пульсував, ніби живий. — Але він заряджається вірою. Чим сильніша команда і її віра, тим потужніший удар!»

«Гаразд, завершуй, але без вибриків та самодіяльності!» - попередив я Макса.

Я ступив всередину, і темрява галереї ожила. Тіні виринули зі старих картин та химерних графіті… їхні очі світилися фіолетовим. Проте Летеуса тут не було!

• Ти знову спізнився, Омнімарісе, — сказав Кайлен Мор, який матеріалізувався посеред просторого залу… його голос лунав, як тріск скла.
• Я гадав, що зустріну тут когось іншого! – посміхнувся я. – До речі, як там щодо мого прохання про зустріч з тобою та іншими «Сторожами».
• Не поспішай, — відповів Кайлен.
• Я й не поспішаю, але події якось швидко розвиваються… незалежно від мене…
• Ти та Летеус порушили баланс... — повторив Кайлен Мор, його фігура мерехтіла, ніби складена з тіней і світла.
• Цікава інтерпретація! – перебив я Кайлена Мора. – Проте це не я намагаюся протягнути в реальний світ мільйони мільйонів тіней…
• Однак план розроблений тобою та Летеусом! – розсміявся «Сторож Рівноваги». – Так, я знаю… ти не реалізуєш його, навіть після того, як відновив свою пам'ять та згадав, чому ти вирішив це зробити та навіщо підбив на цю афера Летеуса…
• І зараз я хочу це зупинити!

Кайлен Мор завмер, його очі, що нагадували безодню, вп'ялися в мене, ніби намагаючись прочитати кожну думку. Я відчув, як Аурі в моїй голові напружилася: «Ймовірність його згоди — 62%. Не відступай, Омні, ти ж бог хаосу, а не дипломат на пенсії!»

• Ти кажеш «зараз», Омнімарісе, — повільно промовив Кайлен, — але ніхто не любить поспішних рішень. Зустріч зі «Сторожами Рівноваги» — це не чайна церемонія. Треба час, щоб зібрати всіх, обговорити...

• Час? — фиркнув я, відчуваючи, як хаос у мені закипає. — Кайлене, ми не в твоїй вічності, де все рухається як панкейк у сиропі. Летеус діє! І діє досить активно… Тіні просочуються скрізь, сни зникають, а віра... моя віра в баланс, який ви так охороняєте, тане швидше, ніж сніг на сонці. Відкладати зустріч — це не мудрість, це самогубство, в першу чергу – для цього світу. Якщо ми не зберемося зараз, то завтра може бути пізно. Я відмовився від плану, але хтось інший його реалізує. І ти знаєш, про кого я говорю? Можливо знаєш…

Кайлен Мор мовчав, його форма злегка тремтіла, ніби він вагається. Потім, без слова, він розтанув у повітрі, залишивши по собі лише слабкий запах озону. Галерея знову поринула в тишу, але я не ворушився.

«Він повернеться, — прошепотіла Аурі. — Ймовірність — 89%. Або це пастка…».

Минуло кілька секунд, чи то вічність?.. і Кайлен матеріалізувався знову, цього разу з легким сяйвом навколо себе.

• Гаразд, Омнімарісе, — сказав він, і в його голосі чулася нотка поваги... чи то втоми? — Ти переконливий, як завжди. Я поговорив з іншими. Вони згодні. Зустріч зі Сторожами Рівноваги відбудеться прямо зараз. Але пам'ятай: ти сам це попросив.

Він простяг руку, і світ навколо закрутився в вихорі — хаос, але не мій, а якийсь упорядкований, як геометричний малюнок. Я відчув, як мене тягне крізь реальності, і ось ми опинилися в залі, що нагадував нескінченний космос: зірки замість стін, планети як крісла, а в центрі — круглий стіл, за яким сиділи фігури, кожна з яких випромінювала ауру сили. Сторожі Рівноваги — п'ятеро, включаючи Кайлена Мора, який сидів другим справа від… (назвемо його «головуючим») головуючого. Решта троє ззовні були схожі на Кайлена Мора, за окремими винятками окремих характеристик Старший, з бородою, що нагадувала туманність, глянув на мене суворо.

• Омнімарісе, бог хаосу, снів і можливостей, — прогримів він, і його голос відлунював, як грім у вакуумі. — Ти стоїш перед нами через порушення рівноваги. Твій план — вторгнення тіней, повернення забутих богів — загрожує всьому. Ти планував хаос, що зруйнує баланс між світами, поверне давніх, забутих, і перепише реальність. Чому ми маємо вірити, що ти відмовився від його реалізації?