27

***

27

Я сидів у своєму командному центрі, вдивляючись у голограму, де мерехтіли сигнали атак тіней, ніби зірки на небі, але замість краси — суцільна загроза. Аурі, у своєму яскравому, як завжди звичайно, образі, метушилася навколо, як фламінго на стероїдах, підкидаючи дані з швидкістю, від якої голова йшла обертом.

«Ймовірність масованої атаки — 89%. Рекомендую посилити оборону, Омнімарісе! Ми не можемо дозволити їм прорватися, бо тоді хаос перетвориться на... ну, на повний безлад, тільки не в хорошому сенсі!» — тараторила вона, її голос лунав у моїй голові, навіть коли вона була матеріальна.

Я не був готовий нападати. Ні, не зараз! Лабіринт тіней — це як пастка для миші, де миша — я, а сир — ілюзія перемоги.

Летеус чекає, щоб я сам ускочив у його пащу, а я ж не якийсь там новачок, щоб лізти в бійку без плану. Краще зміцнити фортецю, ніж гратися в героя з голими руками.

В реальність я потикався все менше, проте, цілодобово, як то кажуть 24 на 7, моніторив сни моїх жителів міста… Серед них були ті, хто вірив у мене, ні, то ще мав сумніви, і ті, кому реально було байдуже до того «я реальний чи просто вигадка диваків із соцмережі». Проте, навіть попри це кількість моїх вірян нещодавно перевищила десять тисяч! Нічогенький такий культ бога хаоса!

Постійні атаки тіней не давали мені часу та можливості знайти місце, через яке вони лізуть у реальність. Це просто хитрий лаз, придуманий Летеусом та його господарем? Про якийсь пролом, маленька щілинку в одній чи кількох відразо брамах? Відкладати вирішення цього питання вже не було куди… Адже, думав я, закривши цей хід чи пролом, я мінімізую кількість нападів, а тоді у мене з’явиться більше часу на підготовку до генеральної битви.

І тут мені спали на думку мої нові друзі з бару «Амброзія» — боги нижнього плану. Вони не для епічних штурмів, де блискавки літають і гори руйнуються… їхня допомога може знадобитися для побудови ефективної системи захисту, поки я шукатиму місце, з якого тіні потрапляють у світ людей.

На мою думку – ідеальний хід. Їхні «дрібні» на перший погляд сили могли стати бар’єром, який тіні не проб’ють. Уявіть: тіні, що намагаються красти сни, а натомість застрягають у пробці або роблять селфі, де виглядають як лузери.

Я розіслав хаотичні меседжі — маленькі кульки енергії, що летіли крізь реальності: «Ей, Бог Пробок, як щодо пробки для тіней? Щоб вони стояли в черзі до забуття?» «Богиня Селфі, включайся зі своїми супер-властивостями!». «І ти, Бог Паролів, просто заблокуй їх: «Доступ заборонено!». «Друзі, мені потрібен час, щоб знайти місце, звідки вони потрапляють у наш світ!»

Вони відгукнулися швидко — ці боги любили хаос не менше за мене. Бог Пробок відповів: «Гаразд, Омні, я їх затримаю так, що вони подумають, ніби час зупинився». Богиня Селфі гигикнула: «Мої селфі зроблять з них мем року!».

Цього разу відбулося щось нове: якщо ніч була спокійна, то перша хвиля атаки прийшла на світанку, коли сонце ледь пробивалося крізь хмари, а сни людей були найвразливішими. Тіні ввалилися в сни вірян по всьому місту: у TikTok Лари вони перетворювали відео на статичні шуми, ніби алгоритм зійшов з розуму; у майстерні Макса ламали артефакти, розкидаючи шматки хаосу по підлозі; а в блокноті Ханни рвали малюнки, ніби хтось пролив чорнило на її душу. Але ми були готові. Команда діяла злагоджено, як добре налаштований оркестр, де кожен знає свою партію. Мої аватари, об’єднані у спецзагони стрибали зі сну в сон і гасили найбільш агресивні осередки.

Боги нижнього плану влаштували справжнє шоу. Бог Пробок створив «ментальні затори» — тіні застрягали в петлях, не доходячи до цілей, ніби стояли в пробці на вічність. «Ха, тепер вони знають, як це — чекати!» — реготав він у моїй голові. Богиня Невдалих Селфі запустила «флешмоб уявних фото»: кожна тінь, торкаючись сну, перетворювалася на комічний знімок, де вона кліпала очима або падала обличчям у бруд. «Ой, яке миле селфі, тінько! Ти виглядаєш як мем з 2010-го!» — коментувала вона. Напівбог Wi-Fi хакнув їхні «алгоритми» — тіні губили сигнал, розпадаючись на пікселі, ніби інтернет пропав у глушині. А Бог Погублених Паролів просто... заблокував їх: «Ваш пароль від хаосу недійсний! Спробуйте… ще раз».

Але Летеус не сидів склавши руки. Він з’явився в центрі атаки — у спільному сні кількох вірян, де створив цифровий лабіринт, схожий на TikTok-стрічку з вірусними мемами. Тіні еволюціонували: тепер вони були як меми, що поширювалися, заражаючи сни. «Хаос рулить? Ні, забуття рулить!» — шепотіли вони, ніби алгоритм зійшов з глузду.

Тотальний хаос повільно перетворювався на суцільний бардак. Моя помічниця таки знайшла місце, звідки тіні просочувалися спочатку у нас світ, а потім у сни і закричала:

• От паскудство! Ти ніколи не повіриш, звідки вони лізуть…

Ага, я не вгадаю! Хочете, навіть без підказок?

• Мерія?

Аурі тільки кивнула із таким виглядом, ніби я розкрив всесвітню змову. Та нічого дивного, у простих смертних завжди проблема з самоорганізацією та самодисципліною. Тому частину своїх клопотів вони передають спеціально навченим для цього людям… які в свою чергу, інколи створюють додаткові проблеми тим, хто думав, що делегувавши частину своїх повноважень якраз ці проблеми вирішить. Та довго це пояснювати… Єдине, що потрібно знати, що ні порядку, ні хаосу там не було… Так, бардак та бюрократія!