24

***

24

Я продовжував лежати на траві біля капища, вдивляючись у зоряне небо, а думки кружляли, як фламінго Аурі. Наше збіговисько забутих богів, серце хаосу - в колективній вірі, творець Летеуса — головний Сторож, який розводить екс-богів та, як мінімум, одного лише Кайлена Мора, як лоха на ринку. І по серед цього всього хаосу – Я, Омнімаріс, давній бог, який став частиною змови, і пам’ять якого стерта, як файл із флешки.

Іронічно: бог хаосу, а порядок у голові — як у тік-тоці без алгоритму. @DreamWeaver — хакер, що «програмує» хаос, ключ до серця? Цікаво, а відновити втрачені файли в моїй голові цей геній байтів та бітів зміг би? Треба дослідити це питання, перевірити хакера… але самотужки, бо команда може стати мішенню.

Витягнути Ейдоса? Хм, в принципі він про це просив, але що йому тут робити? Бог уяви! Так, деколи простому смертному потрібен такий собі «поштовх у спину», щоб цей смертний, часом через силу, переборовши лінь або страх… або те й інше! Але невже для цього потрібен бог? Віра у надприродні сили, які допоможуть, чи релігія? Потрібна віра в себе і сила духу, дисципліна та самоконтроль... А не віра в доброго та справедливого бога, яке б ім’я він не носив, який прийде і дасть «чарівного пенделя»! Тому вибач, Ейдосе, але твоє повернення до реального світу із забуття – відкладається… наразі! А зараз я повинен був «відсканувати» сновиди вірян, погуляти по них, поганяти тіні, які мають боятися моєї тіні, перепрошую за каламбур.

Я не підводячись, телепортувався назад у парк — моє улюблене місце для роздумів. Сів на гілку клена, розділив свідомість: сто копій мене розбіглися по снам вірян. Гуляти по снах — це як серфінг на хвилях несвідомого: один Омні в лісі віршів Олівії ганяв тіні, схожі на гієн, які сміялися з творчості дівчини… інший у майстерні Макса розбивав тіні равликами з мемами «Хаос рулить», щоб вони не заважали моєму артефактору творити… третій у цифровому хаосі Лари плутав алгоритми тіней. Копії доповідали: чотири сутички, незначні, але тіні активніші — шепочуть про брами, що тріщать, але тримаються. Нічого, почекайте, я ще поганяю вас… ваш шепіт перетвориться на крик відчаю!

Сам я сканував сновиди — не спішно, методично. Тисячі вірян, понад чотири тисячі снів... і ось, знайшов… але @DreamWeaver не спав.

Хакер сидів за комп’ютером, кодив патерни хаосу. Чудово, зробимо візит ввічливості особисто — як бог до смертного.

Я телепортувався до нього — юний хлопець у квартирі, оточений моніторами.

• Ти @DreamWeaver? — буркнув я, з’являючись із хаосу, спершись на твері його кімнатки. — Твої відео «програмує» серце хаосу через колективну віру. Розкажи, як це працює...

Він підскочив, очі розширилися:

•  Омнімарісе? Ви?
• Ну я, я! Особисто! Власною персоною! Якби ти поспав хоч одну ніч – то навідався б до тебе раніше…
• Мої патерни — розрахунок снів, вони посилюють віру. Серце хаосу — в колективі, як у моїх відео, що б’ються лайками тисяч. Але тіні... вони намагаються хакнути мій код.

Я закотив очі. Тіні-хакери? А я думав, що я сам себе ламаю, і намагаюся бути тим, ким не є… Та виявляється, праві були мудреці минулого, які говорили, що для досягнення мети будь-які засоби доречні.

•  Чудово, серце — в лайках! Я бог, а не інфлюенсер. Але творець Летеуса маніпулює — твої патерни притягують тіні. Покажи, як дослідити серце!

@DreamWeaver показав код — формули, що «ткали» хаос у вірі. Я влив ману, і серце хаосу забилося: віра команди (челендж Лари, пісня Олівії) оживила екран, посилюючи мою силу. Серце — не предмет, а пульс уяви, посилений розрахунком хакера. Але тіні відчули — шепіт у кімнаті, і я мимоволі дістав кулю-артефакт та стиснув її у долоні, ніби показуючи «Дарма ви сюди лізете, почвари! Нічого крім болі та хаосу вас тут не чекає!

@DreamWeaver дістав енергетик із холодильника, та запропонував мені. Та я відмовився, натворивши нам двом по мохіто. І ми ще довго, майже до самого ранку говорили про Серце хаосу та про те, що лише вони, смертні, самі здатні змінити себе і світ навколо себе. А також про те, як можна пам'ять бога хаосу відновитися.

• А Ви класний чувак, Омнімарісе! – позіхнув @DreamWeaver.
• Ти теж! – підморгнув я йому і торкнувся його плеча. – А тепер поспи…

@DreamWeaver захропів, відкинувшись на спинку свого крісла, а я задоволений пішов далі, бо, як на мене - час на зустріч з Летеусом.

Тому я перемістився під світанок назад до парку… На світанку тіні найдовші, однак найсіріші та найслабші. Діставши з просторової кишені картину-портал, я поставив її поодаль від себе… і покликав подумки Летеуса… а також, про всяк випадок – дістав кулю кольору слонової кістки та почав нею гратися, очікуючи гостя… чи гостей…

На картині закрутилися символи і з порталу випірнуло чотири тіні, які однак стояли мовчки та майже не ворушилися. Я з цікавістю спостерігав за цим. Очікування здавалось надто напруженим, тому я вирішив піднятися. Та в цей момент сірою тінню з порталу випірнув сам бог забуття – Летеус… слизька тінь з очима-проваллями.

• Вітаю, Летеусе! – підвівся я та учтиво вклонився.

Як не дивно, але той у відповідь теж вклонився. Ну, вихованість та учтивість – основа будь-якої дипломатії.

• Для чого ти мене покликав?
• Поговорити треба…
• І про що ж богу забуття говорити з богом хаосу:
• Ми з тобою не просто боги, яких забули… а потім хтось вирішив відродити…
• Знаю, знаю про твою зустріч із забутими… - просичав Летеус. – Та це нічого не міняє! Як і втрата тобою пам’яті…
• Я вважаю, ми стали частиною чиєїсь гри… і тебе, і мене обманули. Хто?
• Ти, давній хаосе, не розумієш. Я не хочу говорити — я хочу стерти! — прошепів бог забуття і вказав тіням на мене.