23

***

23

Я сидів на гілці клена в парку, намагаючись розплутати головоломки останніх днів, які не давали мені спокою. Здавалось би, все по поличкам, все зрозуміло! А ні… Де там! Іронічно, але для бога хаосу – будь-який порядок, в рівень хаосу для перфекціоніста?

Після зустрічі з Ейдосом, його одкровень про п’ять ключів і тіні, що шепочуть, брами в реальності, я відчував себе тік-токером, який знімає вірусне відео без сценарію: усе на імпровізації, але фейл близько. «Серце хаосу» як п’ятий ключ? Чудово. Це як шукати Wi-Fi в лісі. А ще Кайлен Мор, цей "Сторож Рівноваги", пахне зрадою сильніше, ніж фламінго Аурі — абсурдом. Але стоп! Спершу треба обдумати план, бо кидатися стрімголов — це для смертних, а я ж бог... більше того – давній бог, як з’ясувалося! Тому, як кажуть смертні, «потрібно відповідати такому статусу».

Я потер долонею потилицю, ніби перевіряючи, чи не сховався там ключ. Отже, п’ятий ключ — серце хаосу, але не в мені, як натякав Ейдос. Воно в колективній вірі? Така собі гіпотеза, але її варто перевірити? Посилити віру в мене? Кількість вірян наближається до шести тисяч, дякуючи мемам Лари. Але відверто – і я працюю! Я буваю у кожному сні кожного зі своїх вірян, а часом забігаю у сни навіть тих, хто у мене ще не вірить… Вони мене бачать, я спілкуюся з ними! Кожен з них мені близький… Я занадто зблизився та довіряю смертним? Йду по спіралі, і це вже було! Мене знову забудуть? А знаєте… мені байдуже! Якщо я потрібен їм сьогодні, і не буду потрібен завтра… що ж, нехай так! Коли стану потрібен знову – вони мене покличуть!

Забуті боги існують у іншій реальності! Я теж був серед тих «пенсіонерів» божественного плану. Напевно ми збиралися, пили чай і згадували старі часи, коли смертні боялися та поважали нас. А хто ж нас збирав? Напевно я, як один із найстаріших, і один з перших кого… забули…

Може зібрати «старперів» і погомоніти? Збори забутих богів — це звичайно ризиковано, бо хто знає, кого зустріну: старих друзів чи нових ворогів? Але треба мені з ними поспілкуватися! І треба йти самому, без Аурі, без команди — не хочу, щоб вони стали мішенню. А Ейдоса витягти... це потребує віри, і уяви, як він би сказав. Треба запропонувати команді створити щось потужне: пісню-історію, джаз, вірус у тік-тоці. Не знаю! Лара перевірить аномалії в мережі — може, там завірусилось щось підозріле. Хелен послухає тіні, щоб не пропустити шепіт про творця Летеуса.

І Макс! Він обіцяв щось новеньке! Його перший і наразі єдиний артефакт показав себе незамінним! Проте він чудово працює проти тіней, а як він поведе себе проти сильнішого супротивника – я мав сумніви… Може тому я підсвідомо уникав серйозних сутичок!

Я телепортувався до квартири Ханни, де команда вже тусувалася в повному складі. Аурі сяяла, як алгоритм на максималках, та намагалася створити видимість управління цим хаосом. Хоча саме в цьому хаосі і лише у ньому могли творитися чудеса. І вони творилися зі страшною силою.

• Значить так, народ, — почав я з сарказмом, ніби презентуючи стартап. — Ви молодці і дякуючи вам наші справи та шанси суттєво покращуються... та не можу я просто сидіти, коли швидкість подій збільшується, а кількість загроз зростає… Тому, поки ви продожуєте творити і витворяти, я прогуляюся по лабіринту!
• Омнімарісе! Лара, запускає челендж у тік-тоці — #ChaosHeart чи щось таке, і перевірить аномалії… може, хтось постить «хаотичні» відео. Хелен… - відрапортувала Ханна, імітуючи Аурі.
• Гаразд,- кивнув я і повернувся до нашого артефактора. - Максе, що з новим артефактом? Є щось цікаве?
• Омні, я в процесі, на завершальному етапі! Це буде бомба!
• Головне, щоб вона мене не розірвала! Поспішай неквапно! Потрібен результат!
•  Знайшла! @DreamWeaver постить відео з патернами, що притягують тіні, ніби «програмує» хаос! - вигукнула Лара.

Клацнув пальцями і перенісся до капища мого народження… чи радше тепер говорити – відродження? Мені потрібне місце, де я безпечно для себе та інших зможу перейти до лабіринту тіней і повернутися звідти… особливо з урахуванням загрози притягнути за собою в цей світ якусь нечисть!

Я дістав картину-портал із просторової кишені та через неї пірнув у лабіринт тіней. Світ закрутився: мідні ріки, стіни з чорного скла. Ну, словом, все як завжди… Уже скільки разів, а це втретє… чи вчетверте… я тут!

Проте, кожен раз лабіринт мене виводив саме туди, куди мені було треба потрапити. Тобто можна зробити припущення, що лабіринт зчитує думки… Ну, або це просто збіг! Але я не вірю у збіги…

Довго я не блукав лабіринтом і опинився у досить цікавому місці: пагорб, вкритий травою фіолетового кольору, оточений такого ж кольору деревами.. У небі світило сонце фіолетового кольору і пропливали такі ж хмари. Фіолет не був ніколи моїм улюбленим кольором, проте здавалося – це трохи і я почну просто його ненавидіти! Якщо я просидів в такому антуражі кілька століть, а то й тисячоліть… то воно в принципі й зрозуміло! Та всеодно… напряжно!

Я вирішив, що варто справити на своїх колишніх колег по нещастю враження, тому створив щось схоже на амфітеатр під фіолетовими хмарами, де крісла гойдалися, як меми.

Як викликати забутих богів? Не розсилати ж меседжі? Хоча, а чому б і ні: і я, як заправський фокусник, розіслав конвертики хаосу в різні сторони! А сам ліг горілиць чекати…

Я не знаю, скільки я от так лежав, бо час, як я зрозумів із своїх попередніх візитів - тут поняття досить таки відносне… Проте поступово вони почали з’явилися: Морфей, втомлений, як після безсонної ночі, Ананси, павукоподібний оповідач, плете історії, ніби павутину, Аматерасу - сяюча, але забута в тіні сучасності та Кетцалькоатль, пернатий змій, символ творення, але стертий часом. Останнім прибув Тангароа - бог морів, забутий у хвилях. Вцілому прибуло більше десятка старих богів, ексцентричних, з шепотом забуття в голосах.

• Омнімарісе, — прогримів Морфей, — ти кликав нас?
• Радий вітати кожного та кожну! – почтиво вклонився я.
• Не дуже ти й поспішав! – розсміялася Аматерасу. – зазнався, як тільки відродився… а обіцяв, а обіцяв!
• Люба моя богине! Як виявилося – відродження стирає пам'ять! – розвів я руками та підморгнув.
• Знову виправдання, мій друже! – екс-богиня тендітно лягла на хмаринку, яка підняла її вверх.
• Так чого ти нас зібрав, Омні? – підлетів до мене Кетцалькоатль. – Знайшов спосіб нас повернути?
• А ви впевнені, що варто вам повертатися? – обвів я усіх присутніх поглядом.
• Ми не зобов’язані тобі нічого доводити чи пояснювати! – прогримів Тангароа.
• Ні, не зобов’язані! Проте, відродитися та не мати реальної сили у світі, де релігія замінила віру, а меми – молитву… Не так простий сучасний світ!
• Але ж ти призвичаївся та влився в цю реальність! – Ананси наблизився до мене впритул.
• Серце хаосу — п’ятий ключ — це колективна віра та уява, серце, що б’ється в їхніх снах і творчості. – прохрипів Морфей. – Зроби те, що маєш зробити, а потім спільно вирішимо…
• Ні! – гаркнув Тангароа. – Нам було обіцяно! І ми віддали частину себе, щоб ці двоє зараз відродилися! Тепер я вимагаю виконання того, що було обіцяно!
• Щоб ми двоє відродилися? Тобто переродження Летеуса – спланована акція, у якій ви взяли участь… - я мало не перетворився на суцільний знак запитання.
• Це не потрібно тобі знати, якщо пам'ять про ці та інші події тобою втрачена… - почувся тихенький сміх Аматерасу.
•  Творець Летеуса — головний Сторож, який, як я зараз розумію, обдурив інших, як Кайлена Мора, зверхнього лоха, що думає, ніби контролює баланс. Він хоче стерти хаос, щоб панував порядок без уяви.
• Ім’я? – намагався я зазирнути в очі Морфею.
• У нього багато імен, але вони тобі нічого не скажуть! Я все сказав…