22

***

22

Я потер скроні, намагаючись упорядкувати хаос у голові — іронічно, правда? Бог хаосу, який намагається навести лад. Після всіх цих одкровень про Ейдоса, ключі, брами та загадкового «творця» Летеуса, я відчував себе як тік-токер, який намагається зняти вірусне відео без фільтрів: все сире, заплутане і з шансом на фейл. Але часу на роздуми не було. Тіні не чекатимуть, поки я оновлю свій профіль у колективному несвідомому.

• Аурі, — буркнув я. — План простий: я йду прогуляюся по снах, погуляю там, сам, один… Пошукаю Ейдоса! Якщо він такий відлюдько, як сказав Кайлен Мор, то нехай сам вирішить, коли з'явитися. А ти стеж за реальністю. І... організуй «сонну експедицію». Нехай Франк і Олівія сколаборують над якоюсь історією-піснею — може, це приверне увагу Ейдоса. Артур нехай додасть свій джаз, щоб сни не були нудними.

Аурі кивнула, її очі заблищали аналітикою. — Ймовірність успіху — 79%. Але якщо ти заблукаєш у снах, я витягну тебе за хаос. Франк уже пише «біографію хаосу», Олівія додасть поезію, а Артур... ну, його саксофон може стати «зброєю масового натхнення». Хелен слухатиме тіні, Ян наспівуватиме, Лара запостить у тік-ток. Команда готова!

Я посміхнувся саркастично.

•  Чудово. Я — бог, а вони — мій фан-клуб. Якщо Ейдос не з'явиться, то принаймні отримаємо хіт-пісню.

Я перемістився в парк, на свою улюблену гілку клена, і вмістившись там зручно поринув у мандри снами своїх вірян, кількість яких перевалила за три тисячі.

Гуляти по снах легше, ніж знайти забутого богу, який не хоче, щоб його знайшли. Ну а я не просто шукав Ейдоса; я пірнав у колективне несвідоме, як Юнг у свій щоденник.

Побував я у сні Олівії: ліс віршів, де дерева шепотіли рими. Я походив, шукаючи сліди — може, якийсь «відбиток уяви» від Ейдоса. Нічого. Тільки тіні, що хихикали з кущів.

«Ейдосе, де ти? Це не гра в хованки!» — подумав я, випускаючи нитку хаосу, ніби детектор. Вона тремтіла, але не вказувала напрямок.

Далі був сон Макса: майстерня артефактів, де шестерні крутилися в хаотичному танці. Я перевірив кулі та кристали — може, Ейдос залишив «повідомлення» у винаходах? Знову порожньо. Тіні тут були нахабніші: одна навіть спробувала вкрасти мою зелену сорочку. Я відігнав її равликом-мемом: «Не чіпай божественний стиль!»

Заглянув у сон Лари з мемами, що літали, як метелики; сон Франка з книгами, що оживали; сон Артура з джазовими нотами, що танцювали. Година? Дві? У снах час — як гума. Я вже втомлювався, мана витікала, ніби з дірявого відра.

«Ейдосе, ну давай, з'являйся!» - вже починав нервуватися я.

І ось, коли я вже збирався кликати Аурі на підмогу, повітря затремтіло. З тіні дерева у сні Олівії (я повернувся туди, бо вірші здавалися «уявними») з'явився він — Ейдос. Старий, ексцентричний, з бородою, ніби в хіппі-художника: фарби на руках, очі блищать ідеями.

Він виглядав як суміш Морфеуса з міфів, формувач снів, і Гефеста, бога креативності, з пензлем замість молота.

• Нарешті ми зустрілися, — прогримів він, його голос лунав як симфонія ідей. — Я чекав, поки ти сам пошукаєш. Уява не любить, коли її кличуть силоміць.

Я закотив очі.

• Чудово! Мені тебе кликати «татусь». І чому ти ховався? Ми ж не в грі «Знайди бога уяви»?

Ейдос розсміявся, махнув рукою — і ми опинилися в «бібліотеці уяви»: полиці з мріями, книги, що літали.

•  Ти — моя архетипна копія, Омні. Але я тобі не батько! Ти самодостатній бог хаосу! Я лише повернув тебе з небуття через Ханну, наклавши свою печатку, щоб протистояти творцю Летеуса. Він — давній бог забуття, який хоче контролювати сни, щоб запровадити свій порядок і через сни контролювати смертних. Я, Ейдос, бог уяви, сховався в колективному несвідомому Юнга, але через Ханну — мою нащадку — відродив тебе. Раніше брами відкривалися 5 ключами, кожен з яких відповідав… Ой, склероз… та не важливо! Зараз брами відкриваються, ключем крові, ключем хаосу, ключем розуму, ключем розрахунку і… якимось п’ятим. Тому ти, Ханна, Макс та Хелен і є фактично чотирма ключами! П’ятого треба буде відшукати… і тоді ти зможеш «переписати» їх хаосом.
• Гаразд, а що скажеш на рахунок «Сторожів Рівноваги»?
• Ох, вже й не пам’ятаю, коли вони належним чином виконували свої функції… Кожен зі «Сторожів» підтримує свою фракцію… І творець Летеуса серед тих п’яти! Знайди творця — він ховається серед «Сторожів».

Я почухав потилицю.

•  Архетипна копія? Тобто я — фанфік на тебе? Дякую, тепер я відчуваю себе піратською версією.
• Ніяка ти не копія, Омнімарісе! Ти ще давніший за мене! Ти бог чогось там і всього одночасно! А ще ти бог снів, хаосу, можливостей і реальностей одночасно… Ти настільки давні, що навіть легенд про тебе не збереглося! Ти просто надто довірився смертним… якщо вірити переказам старших…
• Тобто?
• Тобто своєю печаткою я допоміг тобі відродитися через віру Ханни.
• Ну, втішив! Дякую! Як не так старий, як давній… А як щодо допомоги? Не просто підказки, а щось реальне?

Ейдос посміхнувся.

•  Уява — це ключ. Але я не можу довго залишатися... Поки що!