18

***

18

Ми вивалилися з полотна в галерею, наче з глибокої води — важко, з шумом у вухах і ще довгою ланцюговою тінню за спиною. Холод лабіринту повільно відступав, але в повітрі лишався присмак металу.

• Ну що ж, — Аурі випрямилася і, глянувши на Хелен, кивнула. — Нам треба обговорити здобуте. Без зайвих вух.

Хелен одразу зрозуміла натяк.

•  До Ханни?
•  До Ханни, — підтвердила Аурі, і вони обидві розчинилися у світлі, лишивши по собі лише ледь чутний запах жасмину.

Цікаво, ця моя експериментаторка багато козирів в рукаві приховує?

Марк залишився поруч із Яном.

•  Я з ним, — коротко сказав Ян, ніби то було не прохання, а постанова.

Марк кивнув і навіть трохи посміхнувся, тримаючи руки якомога далі від пензлів.

Я зняв картину-портал зі стіни. Вона тепліла під пальцями, ніби запам’ятала наші кроки у лабіринті. Символи на ній уже завмерли, але я знав — це тимчасово.

Марк хотів було висловити протест, для чого навіть підвівся, але під моїм поглядом присів назад.

— Мені треба подумати, — кинув я і вийшов, не чекаючи відповіді.

Парк зустрів мене знайомим шелестом листя й далекою метушнею вечірнього міста. Я сів на лавку, поставив картину поруч і вдивився в її глибини.

Розвідка боєм дала мені лише обриси головоломки: серце лабіринту, відлуння Летеуса, згадки про забутих богів. Де вони? Чого хочуть? І головне — чому досі ніхто зі «Сторожів рівноваги» не ворухнувся, коли їхні тіні вже нишпорять у нашому світі?

Я знав, що наступна вилазка повинна бути точнішою, а ризики — виправданими. Але для цього потрібен план.

Полотно було тихе, але не мертве — я відчував у ньому залишкове биття серця лабіринту. Символи всередині застигли, однак під пальцями іноді пробігав ледь вловимий пульс, ніби картина дихала разом зі мною.

Я сперся спиною на холодну лавку й почав розкладати у голові ланцюг дій.

По-перше, Кайлен Мор. Якщо Сторожі рівноваги мовчать, але все бачать – можна зробити висновок, що Летеус не порушує рівновагу… а якщо порушує – то банальну корупцію навіть на божественному рівні ніхто не відміняв… Треба напевно завести дружбу зі Сторожами, чи одним з них, і змусити заговорити. Можна звичайно створити контрольовану тріщину у дзеркалі снів — не занадто велику, щоб привернути увагу, щоб один із Сторожів відчув обов’язок з’явитися.

По-друге, тіні. Тріщина відволіче Летеуса, і можна підкинути приманку — ілюзію порталу чи уламка сили забутого бога. Одна з тіней обов’язково клюне, і тоді ми з Аурі замкнемо її у пастці хаосу. Виб’ємо з неї хоч натяк на те, хто ці забуті, і що їм треба.

Ну і по-третє, артефакт. Отримана інформація від балакучого відлуння Летеуса свідчить, що це ключ! І на моє переконання він повинен стати ключем для відкриття доступу до фрагмента світу, що належав екс-богам. Там ми вже підемо на справжню розвідку — але цього разу підготовані, з чітким розумінням, куди ступаємо

Мене серйозно тригерила зустріч Макса з тінню і той кристал, який та почвара дала хлопцю, а він його взяв та повинен був використати у відповідний момент.

Я глянув угору — хмари розійшлися, і крізь темряву визирав тонкий серп місяця.

•  Час грати в довгу, — сказав я сам собі. — Але з цього моменту гру веду я.

Я сховав картину у просторову кишеню та дозволив собі кілька хвилин тиші. У темряві за кронами дерев, здавалося, щось ворухнулося, але я не підвівся. Ще рано. Наступний хід — за мною.

А зараз треба прогулятися по снам моїх вірян! Їх у мене уже понад дві тисячі… Забігти непомітно у сни Макса, якщо той не спить, ну і треба буде заглянути у соцмережу і подивитися, що там творять-витворяють дівчата.

Місто повільно занурювалося в ніч, і разом з ним розпливалися межі між реальністю та снами. Найкращий час для прогулянки...

Коли ти бог хаосу, двері до сновидінь відчиняються майже самі, але є нюанс — у моїх вірян вони завжди прочинені. Понад дві тисячі дверей, понад дві тисячі можливих історій, страхів і бажань. І серед цього сього — кілька тих, хто може ненавмисно підкинути мені потрібну підказку.

Я зупинився біля фонтану, де вода відбивала місяць, і торкнувся його поверхні. Хвиля світла розбіглася колами, і я відчув, як нитки снів тягнуться до мене з усіх боків.

- Макс, — прошепотів я, і темрява почала формувати контури його світу.

Питання тільки в тому, спить він чи грає в безсонного героя. Якщо друге — доведеться шукати інший спосіб.

Паралельно я кинув погляд на кілька «вікон» у сни моїх найактивніших прихильниць. Там завжди було весело: драми, пригоди, а часом і сюжети, які навіть мені було складно придумати. Але зараз мене цікавило інше — символи, відблиски мідних рік, тіні, які не мали там бути.

У глибині одного з вікон я раптом побачив силует, який аж ніяк не належав моїй вірянці: занадто гострі рухи, занадто чорні контури. Хтось уже грав у моєму полі, і не питав дозволу.