17

***

17

Кайлен Мор і його «баланс» досі гуділи в моїй голові, як надокучлива муха. Один із «Сторожів Рівноваги», бачите, він! А я — бог хаосу, і сидіти склавши руки, коли тіні Летеуса плетуть свої сіті, не в моєму стилі. Картина, яку я побачив в перший день пошуків вірян - кликала мене. Марк намалював її після сну, де бачив мене, лабіринт і мідні ріки. Це не просто картина — це двері. І якщо Летеус хоче вирватися через інший портал, який я не дав домалювати Марку, я мушу діяти першим. Час провідати Марка.

•  Аурі, готуйся, — буркнув я, поправляючи свою зелену сорочку. — Йдемо до Марка. Нам потрібен квиток у сновидний лабіринт. І без твоїх фламінго, благаю.

Аурі матеріалізувалася поруч, її волосся переливалося від синього до золотого. Вона посміхнулася, ніби я щойно запропонував пограти в «похмурого бога».

•  Ймовірність, що картина — стабільний портал, — 71%, — протараторила вона. — Але Летеус може чекати з того боку. І ще одне: я помітила аномалію в архівах. Дані про «забутий храм» блокуються і далі. Хтось не хоче, щоб ми копали глибше. Проте, є варіанти!
•  Кайлен, — пробурмотів я. — Його дзеркальні очі всюди. Які варіанти?
• Так от наш новий знайомий і є тим варіантом!

Моя ж ти розумничка! Я аж підскочив та затанцював… Правильно! «Сторожі рівноваги» повинні володіти усіма знаннями… Єдине питання: чому оце ті самі «Сторожові рівноваги» не переживають про порушення рівноваги Летеусом? Добре, це з’ясуємо окремо… Спершу потрібно дізнатися як потрапити у гості до наших богів-пенсіонерів, щоб поспілкуватися з ними, коли у мене буде достатньо сили і знань.

Клацнувши пальцями, я переніс нас до галереї Марка. Двері були прочинені, звідти лунало ритмічне шкрябання пензля. Ян стояв на порозі, нервово перебираючи струни гітари, наче музика могла відлякати тіні. Хелен сиділа на підлозі, заплющивши очі, і шепотіла: «Тіні кажуть, що картина кличе. Вона хоче, щоб Ви увійшли, Омнімарісе».

Усередині Марк стояв перед полотном — тим самим, яке привернуло мою увагу і яке, по ідеї, повинно бути порталом. З моєю появою картина ніби ожила, на ній закрутилися вихори, формуючи символи хаосу. Його очі були скляні, але він повернувся до мене, ніби відчув мою присутність.

• Омнімарісе, — тихо сказав він, — я бачив Вас у тому сні. Ви стояли посеред храму, тримаючи ключ. Але тіні... вони шепотіли, що Ви відкриєте двері для них. Я намалював це, і тепер картина... вона жива.

Я підійшов ближче. Полотно пульсувало, мідні ріки відбивали моє обличчя, але замість очей у відображенні були два символи хаосу — як на моєму кулоні. Я торкнувся картини, і пальці відчули холод, ніби занурилися в воду.

• Ти ж казав, що не пам’ятаєш нічого про цю картину і як її намалював…
• Так! Не пам’ятав… До того дня… - і він заплакав, як мала дитина, а Хелен обійняла його.
•  Це портал, — сказав я. — І він веде кудись, де Летеус плете свої плани. Марку, що ще ти бачив у сні? Кожен штрих, кожен шепіт.

Марк потер скроні, ніби вичавлюючи спогади.

• Храм... він був із чорного скла, з мідними ріками під ногами. Там були постаті — не люди, не боги, щось середнє. Вони казали, що «новий бог» — це ти — приведе їх назад. Але ключ у твоїх руках був зламаний. І ще... там був… хтось на ім’я Летеус. Він сміявся, ніби знав, що ти прийдеш.

Аурі нахилилася до картини, її очі звузилися:

• Аналіз: картина — міст між реальністю і сновидним полем. Ймовірність, що це пастка Летеуса, — 65%. Але якщо ми не увійдемо, він завершить інший портал — той самий. І тоді тіні заповнять місто.

Я згадав полотно, яке не дав закінчити Марку: лабіринт, що дихав загрозою, пензель, який сам малював. Якщо її завершити, тіні вирвуться в реальність, як рій. Але ця картина… цей портал... вона може дати нам шанс зупинити Летеуса зсередини.

Проте, судячи зі слів Марка, Летеус був в курсі про моє народження. Також моє народження стовідсотково не пройшло повз увагу «Сторожів рівноваги». Однак Летеус від початку включив мене в свій план? Але я поламав йому плани? Чи все таки все далі йде так, як він задумав, а останню, незавершена картина Марка – це був план «Б»?

Як усе складно!

• Гаразд, — сказав я. — Марку, як ти назвав цю картину?
• «Ворота в нікуди»… - шморгнув носом Марк.
• Як ніколи – просто в яблучко! – розсміявся я. – Цікаво, що там? Аурі, ти зі мною. Увійдемо через «Ворота в нікуди», проведемо розвідку боєм. Хелен, слухай тіні — якщо недомальована картина почне «оживати» - знищи її. Яне, охороняй Марка. І... тримай очі відкритими.

Ян кивнув, але його погляд був неспокійний. Я згадав Макса — його кристал, його мовчання. Щось у мені стиснулося, але я відігнав думки. Не час для сумнівів.

•  Марку, — додав я, — тримай незавершену картину під тканиною. І без геройства — не малюй її, навіть якщо пензель сам стрибатиме.

Він слабо всміхнувся: "Постараюся. Але вона... кличе".

Я дістав кулю Макса з просторової кишені і стиснув її в руці — вона загуділа, ніби щось відчувала. Поглянувши на Аурі, я ступив до картини. Полотно розпливлося, і ми провалилися в лабіринт.