12

***

12

Новий ранок! І досить спокійна ніч… 49 вірян, і до кожного я навідався, сон кожного був під моїм контролем. Не просте це завдання! І це навіть не півсотні людей у мене повірило… а коли їх стане більше сотні? А коли — більше тисячі? Я ж не якийсь там багатозадачний суперкомп’ютер, хоча Аурі, мабуть, зі мною не погодиться, бо я все ж таки бог!

«Омнімарісе, ваша здатність обробляти сновидні потоки зростає експоненціально. Ймовірність колапсу від перевантаження — лише 12%. Рекомендую відпочити та «натворити» сніданок», — протараторила Аурі в моїй голові, як завжди, з точністю бухгалтерки.

«Дякую, моя ти стабільна системо, та щось я не голодний. Хоча… — я клацнув пальцями, і переді мною з’явився стакан із мохіто. — Для божественного настрою!»

Я сидів на гілці клена в парку, і розмірковував. Сорок дев’ять душ, які вірять у мене, — це вам не тік-ток лайкати. Кожен із них — це сон, страх, мрія, а я, як новонароджений бог, мушу це все тримати на контролі. Ну, наразі, допоки є реальна загроза моїм вірянам. Це ж не буде постійно, сподіваюся…

А ця почвара в плащі, що полює на їхні сни, як якийсь космічний пилосос. Хто вона? Демон? Інший бог? Чи, може, я сам себе налякав, і це просто мої недоліки вирішили пограти в антагоністів?

«Ймовірність, що сутність є вашим психологічним відображенням, — 23%. Основна гіпотеза: древній архетип Забуття, що активізувався через зростання вашої віри», — Аурі, як завжди, лізла зі своєю аналітикою.

«Дякую, Аурі, ти як Вікіпедія, тільки без кнопки «вимкнути», — пробурмотів я, потягуючи мохіто. —  Щось Макс затримується із своїм артефактом! Навідаюсь до нього сам… Його куля виглядає так, ніби може або врятувати світ, або випадково відкрити портал у пекло».

Я клацнув пальцями, і парк розчинився, переносячи мене в тісний гараж Макса. В гаражі пахло металом, мастилом і якоюсь хімією, що, мабуть, могла б розчинити мою божественну харизму. Макс стояв над верстаком, тримаючи свою металеву кулю зі спіралями хаосу. Побачивши мене, він аж підстрибнув.

• Омнімарісе! Ви вчасно! Дивіться, я її вдосконалив! — він гордо підняв кулю, яка тепер світилася слабким синім сяйвом, ніби вкрадена з фантастичного фільму.
•  Тому ти і не прийшов до мене в парк? Максе, я ж казав тримати її подалі від усіх, — зітхнув я. — Це що, ти ще й батарейку до неї причепив? Ти хочеш, щоб ми всі опинилися в сні про термінатора?

Він почухав потилицю, але посмішка не сходила з його обличчя.

•  Та ні, Омні, це не батарейка. Я… е-е… додав трохи енергії... сновидної… я гадаю. Мені наснилося, як це зробити. Круто, правда?

«Попередження: об’єкт містить нестабільну сновидну енергію. Ймовірність активації аномалії — 88%», — Аурі звучала так, ніби готова була викликати божественну техпідтримку.

• Чудово, Максе, ти створив бомбу зі снів, — я взяв кулю в руки, відчуваючи, як вона пульсує, наче серце. — І чому я не здивований? Мої віряни або пости в соцмережах пишуть, або портали в хаос майструють.

Раптом повітря в гаражі стало важким, ніби хтось увімкнув невидиму духовку. Я відчув холодок на спині — той самий, що супроводжував появу почвари. Двері гаража рипнули, хоча фізично їх ніхто не відчиняв, і в кутку затанцювала тінь. Знайомий плащ, знайомі очі, що горять холодним сяйвом.

• О, наш гість із поганим смаком в одязі, — пробурмотів я, сплітаючи нитки світла в щит. — Максе, тримай свою бомбу міцніше. Щось мені підказує, що вечірка починається.

Тінь заговорила, і її голос був як скрегіт металу по склу:

• Ти не можеш їх захистити, Омнімарісе. Їхні сни — мої. Їхні страхи — моя сила. А ти... ти лише іскра, що скоро згасне.
•  Слухай, — я ступив уперед, тримаючи щит, — Зараз не ніч, і ніхто не спить! Якого ти тут заявився і свої права качаєш – я от тупо не доганяю (а я реально не доганяв – нечисть так боїться того, що натворив Макс, що приперлася вживу, та ще й спозаранку?)… якщо ти хочеш зіпсувати мій ранок, то спочатку поясни, хто ти такий. Бо я вже втомився називати тебе «нечисть у плащі». Може, у тебе є візитівка? О, а може сторінка в тік-току? Ти би може за «лайками» полювання влаштував, а не людей мучив?

Макс хихикнув, але його руки тремтіли, коли він стискав кулю.

• Омні, може, я її запущу? Ну, знаєш, для ефекту?
• Ні! — гаркнув я. — Згадай останні сни, винахіднику ти мій! Якби не я – наслідки б були колосальні…

Макс знітився… Тінь засміялася, і з її плаща вирвалися чорні щупальця, що потягнулися до Макса. Я вдарив нитками світла, відкидаючи їх, але відчув, як сила почвари міцнішає. Вона живилася не лише страхами Макса, а й чимось більшим.

•  Аурі, дай мені щось корисне! — подумки крикнув я.

«Аналіз завершено: сутність — залишок древнього бога Забуття. Живиться втраченими мріями та невпевненістю. Слабке місце — віра людей у власну справу, у те, що вони роблять. Рекомендую залучити інших вірян», — відповіла Аурі, і я майже відчув, як вона гордо підняла неіснуюче підборіддя.

• Максе, тікай! — крикнув я, відбиваючи чергову атаку тіней. — І не кидай кулю, поки я не скажу!