11

***

11

Так, від мого народження минуло уже три дні, а у мене уже цілих чотири вірянина! Я відчув, що мої віряни прокинулися… А чому їх 10? Звечора було лише чотири! Ні, не те, щоб я був проти збільшенню смертних, які вірять у мене… Просто несподівано! Приємно і несподівано…

Цікаво хто вони? І звідки? Шкода, що у мене немає якогось списку, який би поповнювався автоматично, з появою кожного наступного вірянина…

«Вам потрібні жреці з числа Ваших вірян, Омнімарісе!» - протараторила Аурі.

«Досить читати мої думки, моя ти досконала!» - простогнав я. – «І для такої кількості віруючих у мене смертних – жреці – занадто велика розкіш».

Ага, жреці, може ще й храм в свою честь тут у місті звести?

«Хороша ідея!» - прощебетала моя помічниця.

Я зробив жест «рука-лице»… і в цей момент відчув щось схоже на молитву! Я не знаю, та й не можу знати, хто мені молився… Я просто це відчував, тому я просто клацнув пальцями і опинився в квартирі Франка.

• Ваша божественносте! Радий Ваш бачити! – опустився на коліна він.
• Привіт, Франку! Як спалося? – я безпардонно плюхнувся на його диван. – І досить оцього всього! Де ти цього набрався?
• А хіба не так потрібно поводитися з богом? – вагаючись запитав чоловік.
• Я не знаю, як там з іншими, а я такого не люблю! – махнув я рукою. – Зви мене просто – Омнімаріс… Або Омні!
• Слухаюся! – Франк ще нижче вклонився.
• От і слухайся! Вставай і розповідай – чого кликав?
• Я просто хотів подякувати… віддячити?
• Подякувати – ти подякував тим, що почав вірити! – усміхнувся я. – А віддячити? Ну не знаю… Що у тебе є..?
• У мене? Є мої твори… є моя душа…
• Дитя епохи соцмереж… - махнув я рукою, підвівся і підійшов до його холодильника. – Ти не дослухав! Що у тебе є перекусити?

А там не було нічого! Від слова зовсім! Там навіть миш не повісилася, бо мотузку від ковбаси з’їли ще далеко до першого пришестя богів сьогодення.

Я знову повторив жест «рука-лице»! Цей жест, напевно стане моїм улюбленим у цій моїй зоні відповідальності. Та що є робити, якщо в животі бурчало… і не тільки у мене!

Тому я «натворив» улюблений віднедавна сніданок, до великого задоволення не лише свого, але й Франка, який донедавна лише на каві одній і жив.

Ми їли мовчки… я повільно, з божественною харизмою… А Франк запихав у себе як шалений, що я аж почав переживати за його здоров’я.

• Дякую за гостину, друже! Але попрошу без потреби мене не кликати… - посміхнувся я, встаючи з-за столу. – Просто вір, а за нагальної потреби – поклич! Але віри в мене недостатньо… Повір у себе!
• Дякую Вам! – пробулькотів з повним ротом Франк і усміхнувся.

Та раптом я почув «новий виклик», щось також схоже на молитву. Ну, діватися не маю куди – клацнувши пальцями я опинився в кафешці за столиком, разом з Хелен і Ханною.

• Так, у мене сьогодні день рандеву?
• Ви про що, Омнімарісе? – защебетали дівчата.
• Просто так! Не звертайте увагу… Шість додаткових вірян – чия робота?
• Моя! – як у школі потягнула руку Хелен. – Я створила сторінку у соцмережі, де розповіла про бога Омнімаріса і його силу…
• …а я трішки поправила цю сторінку, деталізувавши божественні скіли та особливості… - підхопила за «Розбитим небом» Ханна.
• Тепер я бог і соцмереж?

Я сидів за столиком у кафешці, тримаючи в руках чашку з кавою, яка пахла як справжній нектар богів, хоча, зізнаюся, я ще не зовсім розібрався, що це за нектар такий. Хелен і Ханна дивилися на мене з таким ентузіазмом, що я майже відчув, як моя божественна харизма зростає на очах. Майже.

• А ви двоє вирішили зробити з мене зірку соцмереж? — я підняв брову, відпиваючи ковток кави. — Без мого дозволу? Я, між іншим, бог, а не інфлюенсер!

Хелен захихотіла, а Ханна закотила очі, ніби я щойно сказав щось надзвичайно банальне.

•  Омнімарісе, це двадцять перше століття! — заявила Ханна, постукуючи пальцями по екрану свого смартфона. — Якщо бог хоче вірян, він мусить бути в тренді. А тренд — це соцмережі. Ми просто… допомогли тобі стати ближчим до людей.
•  Ближчим до людей? — я скривився, згадуючи порожній холодильник Франка. — Я сподіваюсь – мова йде не про тік-ток? Якось не з руки творити чудеса на камеру за лайки!

«Омнімарісе, рівень віри у соціальних мережах зростає. Поточна кількість вірян: 12. Ймовірність залучення нових — 89%», — протараторила Аурі в моїй голові, і я ледь не подавився кавою.

• Дванадцять?! — вигукнув я вголос, чим привернув увагу кількох відвідувачів кафе. — Ви що, серйозно? Хто ці люди? І чому я про них нічого не знаю?

Хелен гордо підняла підборіддя, ніби щойно виграла якийсь божественний конкурс.