1

***

1

Я… Так, а хто я? Звідки, а головне – навіщо? В голові тотальна каша, вкрита густим туманом… Намагаючись прийти до тями я скажено почав трясти головою, але від цього стало ще гірше: пам'ять не поверталася, а ще почало нудити.

Озирнувшись довкола я помітив, що сиджу по серед капища, розташованого на галявині. Неподалік, десь там, в густій траві, чувся плескіт води. Галявину оточували височенні листяні дерева… Щось в «оперативній пам’яті» моєї голови назвало ці дерева дубами та кленами…

Чи то моя пам'ять повертається, чи то комп’ютер перезавантажився і скоро запрацює на повну потужність. «А що таке комп’ютер?» - промайнуло у мене в голові.

«Це така спеціальна машина…» - приємним дівочим голосом віддало у мене в голові.

«Так, я починаю божеволіти!» - запанікував я.

«Нічого подібного, Омнімарісе, ти цілком нормальний… і не божеволієш! Просто ти – бог…» - відповів той же голос. – «Вітаю за народженням! Я твій помічник і наставник, Аурі».

Чудово… Хоч не божеволію! І тепер знаю, що я Омнімаріс, і я… БОГ? Бог чого, кого, куди і навіщо..?

Ну гаразд, нехай так! Мовчки, намагаючись втримати рівновагу я поплентався на звук плескоту води. Скажу я Вам, таке собі завдання, намагатися втримати рівновагу, коли під ногами «земля обертом ходить».

Але якось доплентавшись до місця, звідки лунав звук, я побачив маленьке озерце, в яке з невисокої скелі впадав водоспад. Краса неймовірна! Хоча я лише народився та нічого іншого не бачив… а тому не маю з чим порівнювати… здається…

Я подивився на своє відображення у воду, і в принципі, скажу я Вам, на мене з озерця дивився досить привабливий чоловік років сорока, плюс-мінус, з легкою сивиною…

Богом їжі та алкоголю я не був, проте схильність до смачної їжі видавало невеличке пузико на фоні більш-менш стрункої фігури… Ну і богом кохання я теж не міг бути… хоча і жалітися не має на що… так, середнього статистичний…бог… чи які там боги бувають? Так, а звідки я знаю середньо статистичні дані?

«Омнімарісе, я завантажую у Вашу пам'ять усю інформацію про територію Вашої відповідальності!» - прозвучало у мене в голові.

• Аурі, а ти може оце не жужати у мене в голові? – рявкнув я. – Проявися, чи що ти там може чи вмієш… по-людськи б якось? Ні?

«З часом Ви зможете надати мені людської чи іншої Вам до вподоби подоби…» - знову прозвучав голос Аурі у мене в голові.

Ага, значить підсумуємо: я бог… бог чогось там і всього одночасно… а ще я бог снів, хаосу, можливостей і реальностей одночасно… Чудовий набір! Так, далі: судячи з того, що Аурі накачала в мою голову, я на планеті Земля (і дав же хтось назву планеті)… де я не єдиний в кого вірять… ага, значить буде конкуренція? Ого, тут цілі пантеони давніх богів! Перед очима побігли картинки з іменами і скілами, так би мовити особливостями… Хм, а давні боги ще ті веселуни були… хоча боги сьогодення вважають це збоченням! Ну не знаю, не знаю… Питання спірне!

• Дякую, Аурі! Інформації корисної багато, навіть більше ніж достатньо… Але маю питання…

«Завжди до Ваших послуг, Омнімарісе!» - чемно та монотонно відповіла Аурі.

• Навіть не одне питання, а дуже багато питань! – з нетерпінням отримати відповіді потер я долоні, голова потроху переставала гудіти. – Я так розумію, що боги не просто так народжуються… А якого дідька я народився?

«Карл Юнг бачив богів як архетипи, глибинні образи, що живуть у колективному несвідомому... – протараторила Аурі. - Коли культура чи людина потребують певної сили чи символу, архетип «оживає» й набуває форми божества».

• Тобто, я комусь потрібен? А кому? Мені шукати себе чи тих, хто в мене вірить? До речі, мені от не подобається доля богів, як ти сказала «в зоні моє відповідальності».

«Не переживайте, Омнімарісе, зараз суспільство більш гуманне – грайливо (чи це мені так здалося) відповіла Аурі. – Крім того, поки у Вас вірять – Ви безсмертний… А потім… Хм…»

• Що потім? Яке хм? – оце її «Хм» мене трішки ошелешило.

«А потім Вас, можливо, приймуть в пантеон – задумливо промовила Аурі, - але це вже інша історія!»

Як усе складно! Відповідей на свої питання я не отримав… Якось загадками говорить Аурі… але й у неї не може бути усієї інформації! Чи я помиляюся?

«Якщо простіше – Вас придумали, у Вас повірили… Ви і народилися» - ніби читаючи мої думки промовила Аурі.

Чи вона таки читає мої думки? Мої думки? Думки бога? Ем, стоп, чого це я тут… повірив сам у себе?

«Боги народжуються, щоб стати символами того, чого люди прагнуть або чого бояться. – продовжила тим часом Аурі, - вони допомагають упорядкувати хаос життя, дають моральні орієнтири».

Ага, я бог чогось там і всього одночасно, снів, хаосу, можливостей і реальностей одночасно. Оце я упорядкую хаос тих, хто у мене вірить!

«Але, в принципі, саме Вам вирішувати, який богом стати… - завершила Аурі. – Маєте ще питання?»

• Дякую, Аурі! Ти в принципі все пояснила, хоча нічого не розумію до кінця…- почухав я потилицю.