Пролог

Привіт! Я Омнімаріс! Можна просто Омні… Звідки таке дивне ім’я? Ну, з латині «Омні» означає «ВСЕ», ну а «Маріс» – просто символ божественної сили… Я бог чогось там і всього одночасно! А ще я бог снів, хаосу, можливостей і реальностей одночасно… Ні, це не дурня… просто так вирішили люди, які у мене повірили… і от я тут!

Здавалось би, народитися в час монотеїзму, поділеному на суму пофігізму та атеїзму… коли всі вірять у традиції, але забувають про бога, того, який їм, по факту, нав’язав ці традиції… коли люди забули про суть та зміст ритуалів, але просто святкують релігійні свята, бо так робили їхні предки…

Та разом із тим, людям потрібно у щось вірити! Вірити в себе, в прийдешній хороший день, в телевізор чи холодильник… чи навіть бога, яке б ім’я він не носив, і за все чи за ніщо він би там відповідав чи, як це не банально звучить, не відповідав…

            Людська природа полягає у тому, що без віри, будь-якої, скажу я Вам, людина, як той маленький нещасний паросток, перебуваючи в постійному стресі, просто загинається і всихає. І тут мова не про релігію, яку, апропо, одне картаве непорозуміння називало опіумом… Хоча, історія має безліч прикладів, коли підміна понять, не лише віри і релігії, але й ідола та божества, мали непередбачувані наслідки.

Люди, зі всіма їхніми недоліками та перевагами, створіння тендітні, які фізично, так духовно… Коли віра перетворюється в релігію, з легкої руки «окремих ділків» та щирої віри «потенційних прихожан», богу стає мало місця… він може навіть самоусунутися… І тоді всі бідкатися починають, що бог їх покинув і не чує! А коли він таки починає чути їхні молитви і повертається – усі говорять про чергове чудо, і знову верх бере релігія на вірою.

Так от, я оце тут не про релігії, а про віру! І про віру в себе, а також про віру в мене… бо ця книжка про мене, як не як… Та про все по порядку!