32.2

- Тільки не кажи, що ти підробляєш стриптизером! – таке шалене здивування на обличчі Маргаритки бачу вперше. Аж кортить трохи  познущатися над нею та покепкувати, але, мабуть, не цього разу.

- Ви знайомі? – дивується адміністраторка, котру, як тепер знаю, звати Валентина.

- Так, він мій сусід, - дівчисько впирає руки в боки. Вона нітрохи не збентежена своїм напівголим зовнішнім виглядом. Чого не скажеш про мене.

- Взагалі-то, це я маю задавати тобі запитання щодо підробітку! – йду в наступ, з усіх сил намагаючись не витріщатись на її довгі ноги, які здаються іще довшими в цих стриптизерських черевиках на височенних каблуках. Впираюсь поглядом в світло-карі очі, які під м’яким, теплим освітленням клубу здаються золотавими.

- Мені?! З чого б це?! – Маргаритка не відступає.

- Чекайте! - руда адміністраторка встає між нами розкидаючи руки в сторони, немов би стримуючи нас одне від одного. Її дивакуватий братик весь цей час стоїть поруч з подругою, широко округливши очі та завмерши, ніби статуя. Досить кумедна статуя, маю зазначити. – Залиште свої розбірки на потім. Спершу поясніть, - звертається до мене. – Ви маєте намір влаштовуватись на роботу?

- Ні, - відповідаю різко.

- Тоді, що Ви тут робите? Навіщо сказали охоронцеві, що прийшли з питання працевлаштування? – Валентина зсуває брови.

- Так, навіщо?! – Маргаритка стріляє в мене грізним поглядом. Відповідаю їй тим самим.

- Прошу, пояснити, - не відступається руда, знову скануючи мене очима з голови до п’ят. – Ви маєте гарні дані. Ми могли б подивитись як Ви рухаєтеся. Даремно, що не маєте досвіду роботи. 

- О, ні, дякую! – змахую руками, відступаючи на крок. – Я тут через неї, - вказую на горе-сусідку.

- Ти що, за мною стежив?! – біситься вона. Я змовчую, по моєму виразу обличчя й так все зрозуміло. – Як ти..?! – запинається від обурення. – А як же обіцянка залишити мене в спокої?!

- Не стримав, - смикаю плечима.

- Так, хлопче, якщо не збираєтеся працевлаштовуватися в наш шоу-балет, то Вам краще піти, - тон адміністраторки суворішає. – Самі підете, чи я покличу охорону? 

- Сам піду, - буркаю. – Але після того, як вона, - тицяю пальцем в Маргаритку, - пояснить, чим тут займається! – розставляю ноги на ширині плечей, схрещую руки на грудях, демонструючи всім своїм виглядом, що без пояснень з місця не рушу.

- Будеш пояснювати? – Валентина театрально стомлено зітхає.

- Який же ти діставучий! – гарчить дівчисько, цілячи в мене гнівним поглядом. – Ми й так обмежені у часі, а тут ще й ти його крадеш.

- Швидше поясниш, швидше піду.

- Гаразд, - кривиться.

- Братику, про яку допомогу ти мені казав? – адміністраторка прямує до свого братика.

- Нам потрібна музика, - пояснює той.

  Парочка рудих ретирується, залишаючи нас з сусідкою удвох.

- І? – починає та.

- Що і? Я думав, ти мені пояснюватимеш.

- Пояснюватиму що? Навіщо ти сюди приперся?

- Я приперся, бо твої щоденні вилазки не вість куди здалися мені підозрілими, - не зізнаватимусь же в тому, що крадькома нишпорив в її сумці. – І тепер мені вельми цікаво, що ти тут робиш, ще й в такому вигляді?!

  В неї виривається короткий смішок.

- А ти сам як гадаєш, що я тут роблю? – насмішкувато скидає брови.

- Ніби це й так не очевидно. Влаштовуєшся на роботу. Бачу, маєш зв’язки!

  Не знаю, що веселого в моїй словах, але дівчисько чомусь починає голосно сміятись. Збентежено на неї споглядаю, звісно, намагаючись не опускати погляд нижче її шиї.

- Тобто, на твою думку, я схожа на типову артистку стрип-балету?!

- Чесно кажучи, не надто схожа, втім…

  Вона раптом серйознішає.

- Даня, я відверто намагаюся зрозуміти, в чому твоя проблема. Звідкіля взялися всі ці безглузді підозри?! Невже ти, дійсно, вважаєш мене настільки непутящою та злиденною, що я, на твою думку, в свої вісімнадцять років не маю інших варіантів, окрім як підробляти стриптизеркою?! – пропалює мене очима.

- Ну…, - мабуть, щось типу того я про неї й думав, просто не формулював своїх думок настільки чітко.

- Знаєш, це дуже ображає, - дівчина стишує голос. – Хоча навряд тебе турбують мої почуття…

  Мовчу. Мені чомусь стає не по собі. Невже я, справді, їй здаюся таким черствим? А, може, я такий і є?

- Я займаюся полденсом, якщо тобі настільки важливо це знати, що навіть вистежив мене! – випалює вона. – Сподіваюся, ти не якийсь відсталий, і знаєш, що це за різновид танцю.

- Бачив в інтернеті, - бурчу.

- Ми з Артурчиком зареєструвалися на участь в місцевих змаганнях. Вони зовсім скоро. Треба було встигнути підготуватись. Щоденна оренда студії в Одесі виллється в копієчку, тому ми погодились на  пропозицію Валі тренуватись в клубі. Вона тут головний хореограф, і, як ти міг здогадатися, старша сестра Артура.

- Ясно, ясно, - чухаю потилицю, через що бейсболка падає на очі. Поправляю її. - Якось тупо вийшло, - мнуся на місці.