32.1

  Часу лишатися в чужій кімнаті, переварюючи щойно здобуту інформацію, не маю. Треба ще встигнути замести сліди, що і роблю, повертаючи рюкзак та його вміст в той стан, в якому їх знайшов.

  Навшпиньках полишаю місце злочину, ховаючись в своїй спальні за щільно зачиненими дверима.

  Кортить закурити. Зазвичай роблю це, коли нервуюся, саме тому в одній зі шухляд стола маю заначку з цигарками. Дістаю одну й виходжу на балкон. Підпалюю, роблю смачну затяжку. Дивлюся вдалину на море, проте перед очима дивна знахідка у вигляді стриптизерських туфель та трусів.

  Все-таки не даремно нова мешканка нашого будинку здавалася мені підозрілою. Тепер стає остаточно зрозуміло, чого вона так прагнула, щоб я залишив її в спокої.

  Вдивляючись у візерунки диму, що випускаю в себе перед носом, розмірковую. А чи не замала Маргаритка для такої дорослої справи, як стриптиз? Така тендітна, мила, юна… Хмикаю. Зовнішність частенько буває оманливою. Цікаво, мама знає, чим займається її похресниця? Впевнений, навіть не здогадується. Мабуть, дівчисько вигадало якусь брехню. З моєю матінкою це проходить, вона вибрала позицію довіряти людям. А дарма… 

  Дуже кортить зірвати чаювання тій малій брехусі, піти та висказати все їй в обличчя, вивести на чисту воду. Проте не поспішаю цього робити. Спершу маю пересвідчитися, що мої підозри вірні, знайти більше доказів, інакше ризикую виставити себе придурком перед матір’ю. 

  Весь наступний день прикидаюся, ніби тримаю слово – не зачіпаю Маргариту. Навіть завожу її зранку на навчання, бо так вимагає папа, який вранці вдома і слідкує за всіма моїми рухами.

  Дорогою до академії ми домовляємося, що після занять кожен сам за себе. Тим паче, вже після першої пари я тікаю в тату-салон, бо маю там роботу. Розподілив час так, щоб встигнути повернутися додому та прослідкувати за сусідкою.

  Вона виходить з дому з рюкзаком на плечах в той самий час, що і учора. Я піджидаю її, наче справжній детектив, сидячи в машині, яку припаркував за рогом, сховавшись за декоративними кущами. Маргаритка чимчикує швидким кроком повз провулок, навіть не озираючись по сторонах. Відчуваю певне задоволення від того, що мене не викрили.

  Вирулюю з приватного сектору до дороги через інший виїзд, що знаходиться метрах в п’ятдесяти від зупинки, на якій дівчисько очікує громадський транспорт. Коли вона сідає в жовтий бусик, рушаю з місця, слідуючи за маршруткою.

  Шлях виявляється не надто довгим, але й не надто коротким. Маршрутка весь час зупиняється, аби підібрати та висадити пасажирів, і я щоразу також мушу пригальмовувати.  

  Врешті ми опиняємося в спальному районі. Наближаємося до найближчої зупинки, і я заздалегідь здогадуюся, що Маргаритка вийде саме тут, бо в очі кидається строкатий силует її дружка, котрий очікує неподалік, уздовж узбіччя і також має за плечима об’ємного рюкзака. Ситуація стає ще більш інтригуючою, бо це мале нещастя якось геть не вписується в образ типового стереотипного стриптизера. Що ж, трошечки терпіння, скоро все дізнаюся.

  Об’їхавши маршрутку та пригальмувавши метрах в двадцяти, попереду від неї, аби не викликати підозр, спостерігаю крізь бокове дзеркало за тим, як Маргаритка з грацією метелика вистрибує на тротуар. Рудий жваво кидається подружці назустріч, прикладаючись щокою до її щоки. Цікава парочка, що тут скажеш. Більше ніж упевнений, цей конопатий – представник нетрадиційної сексуальної меншини. Тут до ворожки не ходи, всі ознаки в наявності, тільки сліпий не помітить.

  Продовжую спостерігати за парочкою, яка прямує до пішохідного переходу та перетинає дорогу. Тепер можна виходити з машини. Навряд чи хтось із переслідуваних зверне на мене увагу, проте про всяк випадок натягую на голову бейсболку, ховаючи під нею кучері, а на носа вмощую сонцезахисні окуляри.

  Коли опиняюся біля пішохідного, Маргаритка з другом саме оминають літню терасу ресторану, що розташований на першому поверсі непримітної сірої будівлі, схожої на бізнес-центр, та різко завертають за ріг, зникаючи у вузькому провулку.

  Щойно запалюється зелене світло, стрімко перебігаю дорогу, поспішаючи туди, де пів хвилини тому була парочка. Сподіваюся не втрачу їхній слід. І не втрачаю, бо провулок з усіх боків оточений високим, щільним парканом і заводить в глухий кут, що закінчується екзотично оформленим ґанком, який прикрашає викладена блискучими камінцями вивіска з назвою “X-Club”. Я неодноразово чув про цей заклад, але сам жодного разу не бував і навіть не знав, де він знаходиться. Зате тепер знаю. Аж стає смішно, що все це завдяки моїй «невинній» немісцевій сусідці.

  Пориваюся зайти всередину, але одразу ж за дверима мене зустрічає охоронець – дебелий лисий дядько весь у чорному. Він заступає мені шлях, схрещуючи руки на грудях.

- Вітаю. Ви до кого? – запитує суворим тоном.

- Я… Ем…, - запинаюся. Був не готовий до допиту.

  Охоронець сканує мене поглядом.

- Ви з приводу роботи? – висуває здогадку. Цікаво, що його змусило зробити такий висновок?

- Тааак, - тягну невпевнено. – Хотів дізнатись про умови і все таке…

- Ідіть за мною, - посувається, звільняючи прохід крізь турнікет.

  Йдемо разом вглиб клубу, стіни якого прикрашені ліпниною у вигляді жіночих інтимних частин тіла. Знімаю темні окуляри, щоб не заважали нормально бачити.