31.1

  Перші хвилин п’ять їдемо мовчки. Ді сидить спереду біля мене, Маргаритка ж розмістилася на задньому сидінні, з байдужим виглядом глипаючи у вікно.

  Вирішую, що треба розрядити наелектризовану атмосферку і прохаю Siri* увімкнути музику. Віртуальна помічниця запускає пісню Limp Bizkit “Take a look around”.

- О, клас! – вмить пожвавлюється пасажирка заднього сидіння.

- Фу! Перемкни скоріше, - одночасно з нею скрикує моя дівчина.

  Кілька секунд вагаюся. Мені подобається пісня, але якщо залишу, то вийде, ніби догоджаю Маргаритці. Врешті вирішую піти на компроміс і просто зменшую звук до мінімуму.

- Тоді б вже краще перемкнув, - фиркає мамина похресниця. – Таку музику потрібно слухати або голосно, або ніяк.

  Діана роздратовано до неї озирається, в той час, як я не стримуюся й посміхаюся. Не можу сперечатись, також люблю слухати музон на повну.

  Що ж, діватись нікуди. Не хочу дратувати свою дівчину, тому вмикаю фоном радіо, що крутить танцювальну музику.

- Ти вже обрала пісню під свій номер? – вирішую поцікавитися в неї.

- Звідки ти…? – лунає з заднього сидіння здивований голос, але запинається, щойно Діана дає відповідь.

- Хореограф якусь вибрала. Сьогодні спробую під неї танцювати.

- А чому ти не обираєш музику сама? – з інтересом питає Маргаритка. Оце так! Не сподівався, що дівчатка розбалакаються.

- Тому що хореограф – професіоналка, їй видніше, під яку музику більш виграшно виглядатиме мій номер, - білявка гордо здіймає підборіддя.

- А що, як тобі не сподобається обраний нею варіант?

- А чому він має мені не сподобатися?

- Ну, ти ж, певно, маєш якийсь власний смак у музиці.

- Маю, але він ніяк не стосується номерів для виступів на таких серйозних конкурсах, як цей, - каже, наче відрізає.

- Ясно, ясно, - моя сусідка супить брови. Непомітно спостерігаю за нею крізь дзеркало заднього виду. Цікаво, про що думає? Чого її взагалі так зацікавила ця тема з музикою?

- А ти, мабуть, якби обирала, то вибрала б щось рокове? – висуваю припущення, за що отримую докірливий погляд від Діанки.

- Ага, вгадав, - хмикає Маргаритка. – Я б однозначно вибрала той трек, що мене вставляє. Якщо кайфова пісня, то і танець в кайф. Журі та глядачі це також відчувають, - говорить так, ніби в тому шарить.

  А! Вона ж раніше займалася гімнастикою! Відтак має досвід виступів на публіку.

  Ді, очевидно, також про це згадує, бо помічаю боковим зором, як вона стискає свої пухкі губки. Беру в долоню її руку.

- Не переймайся. Впевнений, твій хореограф підбере класну композицію, - ніжно стискаю її пальці.  

- Я також в цьому впевнена, - всміхається. – Відвези її додому першою, - вказує поглядом на пасажирку заднього сидіння.

- Звісно, так і планував зробити, - змовницьки підморгую. Те, що нашу розмову чує Маргарита мене не переймає. Я ж її попередив, заради чого весь цей цирк.

  Помічаю, як дівчисько дістає з сумки навушники та демонстративно застромляє їх у вуха. Решту дороги участі в розмовах вона не бере. Мабуть, слухає свої улюблені хіти, ті, що не можемо увімкнути в салоні на повну гучність.

  Біля нашого дому моя співмешканка, не виймаючи навушників із вух, коротко буркає: «Дякую, бувайте» та, не чекаючи  зустрічної відповіді, вистрибує з машини.

- Дивна вона якась, - коментує Ді.

- Є трохи, - погоджуюся, проводжаючи поглядом дівочий силует, одягнений в прості прямі джинси та вільний худі. Типове дівчисько-підліток. Так глянеш і не скажеш, що за цим мішкуватим одягом приховується вельми симпатична жіночна фігурка. Проте наразі відкидаю ці думки, адже поруч сидить справжнє втілення спокусливості на ім’я Діана.

  Везу її додому, зупиняючись трохи віддалік високого кам’яного паркану, оснащеного по периметру камерами спостереження. Не хочу, аби в кадр потрапили наші пристрасні поцілунки, на які дуже розраховую.

   Ставлю машину на паркінг, збираюсь потягнутись до красуні, але вона мене випереджає – кидається в обійми та палко цілує в губи. Ого! Така пристрасть мені до смаку!

  Цілуємося хвилин п’ять. Ді навіть дозволяє моїм рукам трошки повивчати її тіло. Я максимально задоволений. Цікаво, що саме подіяло – букет троянд, чи операція «ревнощі»? А, може, і те, і інше?

  Користуючись грайливим настроєм моєї дівчини, опускаю одну руку їй на стегно, плавно просуваючись ним вгору до краю цупкої коротенької спідниці.

- Не все одразу, - Ді м’яко відсторонюється, затримуючи мою руку.

  Вона постійно мене зупиняє на найцікавішому моменті, в самий розпал мого збудження.

- А коли можна буде все? – з губ злітає нервовий смішок. – Після весілля?

- Я не настільки консервативна, - хихоче. – Просто тут нас може хтось побачити, - озирається.

- В мене щільно тоноване скло, - заспокоюю її.

- Бокове, але не лобове, - заперечує.