30. Маргарита

  Планування нашого сумісного недільного дозвілля Артурчик повністю взяв на себе. Місце для сніданку також обирав він. Мені лишилося лише довіритись смаку кращого друга.

  Сидимо на невеличкій літній терасі (як тепер знаю, в Одесі вони залишаються відкритими весь вересень, а бува і довше) кав’ярні, що виходить у затишний внутрішній двір поруч з оперним театром. Смакуємо свіженькі круасани та запиваємо їх кавою. Ціни тут зовсім не кусаються і цілком підходять для студентського гаманця. Та й їжа виявляється вельми смачною.

  Саме розповідаю другові про похід в рибний ресторан і тамтешні ціни, а потім про те, чим цей похід закінчився.

- Насправді, мені було б набагато цікавіше дізнатися, яким був на смак поцілунок із Богданом, - театрально зітхає Артур. – Та раз його не сталося, розкажи хоча б, який на смак той восьминіг.

  Широко всміхаюся. Обожнюю дотепність та почуття гумору Артурчика.

- Нічого аж такого особливого. Чимось схожий на кальмара. Думаю, переживу, якщо більше ніколи його не скуштую.

- Це ти мене так заспокоюєш, аби не заздрив?

- Звісно! Саме тому приховую, що мій щоденний раціон тепер складається із восьминогів, омарів, устриць та чорної ікри, - дражнюся.

- Нє, ну погодься, що тобі пощастило, - рудий злегка тицяє мене пальцем в плече.   

- За це «пощастило» я щодня розплачуюся своїми нервовими клітинами. А вони, між іншим, не відновлюються! - роблю ковток кави. Вдома насолодитись нею як слід не змогла і тепер надолужую втрачене.

- Невже той кучерявий красень аж такий нестерпний? – Артурчик підставляє кулака під підборіддя, готуючись слухати захопливу історію.

  Пропускаю повз вуха епітет, яким нагородив мого сусіда друг. Гарненьке личко не найголовніше в людині.

- Він неймовірно вредний! – жаліюся. - Мало того, що зірвав нам вчора вечір, то ще й сьогодні причепився із порадами. Мовляв, ми з Богданом не підходимо одне одному.

- Типу він великий знавець стосунків?!  

- От і я так кажу. Хай би спершу собі дав раду. Суне свого носа, куди не просять!

- Хочеш почути мою думку? – Артурчик випрямляється. Знаю цей його вираз обличчя, він означає, що зараз буде висловлюватись думка експерта. - Я вважаю, що таку красиву, розумну, веселу, добру та талановиту дівчину, як ти, Ритко, в їхніх мажорних колах годі й шукати. Впевнений, саме тому Богдан на тебе запав. Бо ти – не така, як всі, не така, як ті, з ким він раніше мав справу. І ви ідеально пасуєте одне одному. Якщо тебе вдягнути в модні бренди, то взагалі, жодна одеська фіфа навіть близько біля тебе не стоятиме! - вся ця промова лунає впевненим натхненним тоном, розливаючись медом по моєму серці. – А той Данило біситься, тому що тупо заздрить братові. Він хоч і красунчик, погодься, цього не можна заперечувати, проте таке сонечко, як ти йому ніколи не світитиме! – резюмує друг, змушуючи мене видати короткий смішок.

- Таке сонечко, як я, його і не цікавить. Він цінує в дівчатах інші якості. Тому, хоча твоя теорія мені і лестить, проте, вона навряд чи істинна, - знову відпиваю кави. Дістаю з сумочки телефон. – Поглянь, який букет мені сьогодні вранці прислав Богдан! – показую фотографії в галереї.

- Та ти шо?! Ого! Кажу тобі, це любов! – в Артурчика очі лізуть на лоба. – Ти маєш поділитися цим в сторіс.

- Не хочу.

- Чому?! Хай би підписники позаздрили.

- Ти ж знаєш, я це не люблю, - кривлюся. – Та й мама побачить, почне розпитувати. Не хочу поки що нічого їй казати. Тим паче статус наших з Богданом стосунків невизначений.

- Ясно, ясно…. А коли він визначиться? Коли Богдан має повернутись?

- Сказав, що поїхав на тиждень.

- Ех, довго чекати.

- Вважаю, це на краще. Як раз нічого не відволікатиме. Нам з тобою є чим займатись.

- «Таки да», - сказав би я, якби був одеситом! – всміхається.

- Таки да! – весело вторю йому я.

- То шо ти там? По пісні визначилася?

- А ти?

- Я вирішив лупанути номерок під Рамштайн. Так, щоб всі зразу попадали.

- Це твоє! – сміюся. – А я вагаюся між двома варіантами. Поки сюди їхала переслухала кілька пісень і зупинилася на двох.

- Яких? Щось з того, що я скинув, вибрала?

- Ага…. З твоїх мені дуже сподобався кавер на пісню «Zombie» від Bad Wolves. Він такий, як я люблю – драйвовий та динамічний. Припав мені до смаку більше, ніж оригінал.

- Я знав, що ти заціниш! – задоволено либиться.

- Мій сусід теж його зацінив, - прискаю. – Саме цей трек увімкнула на повну, коли закортіло його здихатися.

- Ти нещадна!

- Нє, ну а шо?! – допиваю капучино та беруся за ложечку, аби з’їсти солодку пінку, що залишилася на дні чашки.

- Я вже бачу твій номер під «Зомбі»! – друг складає руки так, ніби крізь них спостерігає епізод з майбутнього. - Можна було б замутити якийсь прикольний грим! Я, до речі, збираюся намалювати собі на обличчі череп. Тобі могли б зробити наполовину. Одразу ж буде зрозуміло, що ми одна команда!