25. Маргарита

  Що ж, нова локація наших з Артурчиком тренувань виявляється не настільки жахливою, як я очікувала. Навіть, навпаки, вельми атмосферною та симпатичною. В принципі, якби не пілони, розташовані в декількох місцях двоярусної зали, то стриптиз-клуб цілком скидався б на звичайний нічний клуб.

  Сестра мого друга, Валя, керує місцевим шоу-балетом. Ну, ви розумієте, який саме шоу-балет я маю на увазі. Власник закладу – її бой-френд, тож Валя без проблем домовилася з ним про дозвіл для нас тренуватися у пообідній час.

- А мама в курсі, де працює твоя Валя? – запитую в Артура під час чергового тренування. Ми вже освоїлися, вибрали кожен для себе підходящий пілон. Я, про всяк випадок, ретельно протираю свій ганчіркою, змоченою антисептиком.

- Звісно ж, ні, - відповідає друг з усмішкою. – Я й сам не знав. Валька всім казала, що викладає танці дітям.

- Кумедно, - пирхаю я.

  Загалом, мені подобається тренуватись в клубі. Завжди є відчуття, ніби ти на сцені. Це стане у нагоді, коли прийде час  вийти на сцену чемпіонату.

  Останні кілька тренувань я відпрацьовую окремі елементи - трюки та крутки, які хотіла б використати в новому номері. Щоправда, пісню досі так і не дібрала. Потрібно буде якнайшвидше взятися за це.

  Протягом тижня повторюється одне й те ж саме – повертаюся додому після тренування виснажена, але задоволена, швидко приймаю душ, роблю собі чай та йду нагору, приділяючи залишок вечора навчанню. З Данилом ми майже не пересікаємося. Здається, в нього також вистачає інших справ, окрім як влаштовувати розбірки зі мною. Дякую небесам за це.

  Проте є інший брат Ткаченко, котрий проявляє до мене чималу увагу, - Богдан. На початку тижня він делікатно намагався знову витягти мене ввечері на каву, але я відмовлялася, посилаючись на втому від занять та необхідність вчитися. В принципі, я не брехала, лише замовчувала певну інформацію. Втім хлопець виявився наполегливим і знайшов інший привід для зустрічі – три дні поспіль він забирає мене з навчання, складаючи компанію за обідом в домі свого батька.

  Не скажу, що я проти цього. Все-таки їхати машиною набагато швидше, ніж громадським транспортом. Так я встигаю зекономити купу часу й перепочити перед тренуваннями, за що вельми вдячна Богданові.

  Мимоволі починаю замислюватися, чи не подобаюся я йому. Надто багато уваги він мені приділяє, хоча і намагається замаскувати її під ввічливість та збіг обставин.

  Богдан стриманий, не надто балакучий хлопець. Втім він завжди знаходить про що розпитати мене. Щоправда, запитання стосуються переважно навчання та мого бачення майбутнього. Богдан рідко цікавиться моїм життям у Кропивницькому, пояснюючи, що минуле – не важливе і немає сенсу витрачати на нього час. Він вважає, що потрібно жити моментом «зараз», закладаючи в ньому надійний фундамент для майбутнього.

  Така доросла мудрість та серйозність в молодому хлопці не залишає мене байдужою. Не встигаю оговтатися, як починаю йому симпатизувати. Здається, поруч з Богданом я й сама стаю серйознішою та більш цілеспрямованою.

  А от його молодший братик залишає бажати кращого. Він не вість де вештається цілими днями, а пізніми вечорами займається тим, що переглядає якісь безглузді шоу. Не раз кортіло ввірватися в його кімнату з наполегливим проханням приглушити звук. Проте, від гріха подалі стримувалася.

  Навіть в універі я вкрай рідко бачу Даню. Маю підозру, що він  з перших днів почав прогулювати навчання. А от з його дівчиною ми бачимося стабільно, щоправда цілком взаємно уникаємо спілкування, обмежуючись красномовними поглядами в бік одна одної.

  А ще я не раз ставала свідком того, як Діану привозили до академії та забирали після занять батьки. Тому для мене залишається загадкою століття – де і з ким проводить час мій сусід, адже відмову їздити разом зі мною на навчання він завжди виправдовує тим, що возить свою дівчину. Мені ж нічого не лишається, крім як підігрувати його байці. Собі дорожче сперечатися з отим невігласом. Та й, якщо чесно, байдуже, я тільки рада якнайменше з ним пересікатись.

***

  Сьогодні п’ятниця, попереду два вихідних дні, а це означає, що нарешті з’явилася можливість трохи розслабитися та перепочити.

  Переступаючи поріг будинку після тренування, нікого із сім’ї внизу не застаю, проте дізнаюся від Жанночки, що пан Аркадій повернувся з відрядження й наразі перебуває у себе в кабінеті, а хрещена, мабуть, також десь біля нього. Що ж стосується Данила, то він від самого ранку вдома не з’являвся.

  Прямую в напрямку сходів. Оминаючи їдальню, мій погляд чіпляється за накритий стіл. Жанночка саме завершує його сервірування.

- Пані Тетяна хоче сьогодні повечеряти разом, - пояснює помічниця по дому. – За пів годинки все буде готово.

  Загалом я планувала, як завжди, прихопити чай, смаколики та подивитися якийсь цікавий фільм в своїй кімнаті. Проте гаразд, це може зачекати.

  Швидко приймаю душ, перевдягаюсь та спускаюсь вниз.

  Подружжя Ткаченків уже там, але нікого із синів чомусь не видно. Це дивно, бо якби мав приїхати Богдан, він не дозволив би собі спізнитись. Отже роблю висновок, що старшого сина на вечерю не запрошували. Здогадуюсь чому – ця вечеря, на відміну від тієї, першої, на якій я вже була присутня, більш схожа на звичайні, невимушені сімейні посиденьки. Навіть стає трохи ніяково через те, що одягнула плаття. Можна було вбратися більш скромно, по-домашньому, на кшталт господарям будинку, котрі не морочилися з одягом, обравши для сьогоднішнього вечора «фемілі лук» у вигляді сірих спортивних штанів та білих футболок. Мабуть, пана Аркадія у відрядженні істотно заморили ділові костюми.