24. Даня

  Нарешті пари закінчились і я вільний.

  Виходжу з головного корпусу і помічаю неподалік від ґанку мою нову сусідку Маргаритку в компанії якогось рудого фріка. Вже мимохіть сьогодні бачив їх разом й дивуюся, що дівчисько встигло так швидко обзавестися приятелем, ще й таким дивакуватим з виду. Він невеликого зросту і худий, принаймні про це свідчать розстібнута на кілька ґудзиків вільна строката сорочка та вкорочені штани, що оголюють тонку щиколотку. Рудий явно не любитель дотримуватись правил етикету в одязі. Так само, як і я. Не надто гарна якість для майбутнього юриста, втім я ним не збираюся ставати.

  Парочка дуже активно щось обговорює. Коли наближаюсь ближче, чую уривок фрази, яку відпускає Маргарита.

- Не впевнена, що зможу, але, добре, спробую… Кращого виходу поки що все одно нема, - промовляє вона голосом, сповненим хвилювання, та щойно я опиняюсь поруч, різко замовкає, щільно стискаючи губи й перелякано зиркаючи на мене. Це виглядає вельми підозріло. Стає дуже цікаво, про що була розмова. Точно про те, чого мені не варто чути.

- Здоров студентам-першокурсникам, - кидаю недбало, перехоплюючи на собі прискіпливий погляд рудого. 

- Привіт, - уїдливо відказує дівчисько. – Це Данило, - повідомляє вона своєму приятелеві таким тоном, немов той має знати, хто я такий. – А це Артур, - знайомить нас. – Він мій кращий друг.

- Оце так! Яка прутка! Тільки-но перший день навчання, а ти вже обзавелась другом? – мої брови повзуть в напрямку бейсболки, яка сьогодні прикрашає голову.

- Артур – мій друг із Кропивницького, - немов убогому пояснює Маргаритка.

  Це змушує ще разок оцінити поглядом рудого, котрий впер руки в боки та здійняв підборіддя, споглядаючи на мене так, немов це він майже на голову вищий, а не я.

- Що ж, радий, що у тебе є компанія, - глузливо посміхаюся. Такого недолугого дружка ще треба пошукати. Може, він її хлопець? Ні, не схоже. Проте, яка мені різниця? Вже маю йти. - Сорян, додому не підкину, знову везу свою дівчину, - кажу замість прощання, продовжуючи шлях в напрямку автівки, яку припаркував неподалік, уздовж узбіччя. Дощ вже давно вщух. Мала сама якось добереться.

- Брехло, - чую дратівливий коментар, кинутий мені в спину. Рудий подав голос, чи що?

  Озираюся. Той дивиться на мене зверхнім поглядом, а його подруга кривиться, мовляв, що з тебе брати. Мене могло б це зачепити, але не чіпляє, бо мені пофіг на цих двох.

  Сідаю в тачку й їду у свої справах. Сьогодні в майстра, котрий вчить мене тату, планується велика й клопітка робота. Збираюся за нею поспостерігати. Мені належить ще багато чому навчитися, якщо хочу стати професіоналом.

  Додому повертаюся о восьмій вечора й нікого, окрім нашої домробітниці Жанни не застаю. Мама поїхала в салон краси після роботи, тато досі у відрядженні, нова сусідка, певно, нагорі в своїй кімнаті.

  Щасливий тим, що маю змогу повечеряти у спокої на самоті, всідаюся на кухні за столом, вмикаючи перед собою на планшеті шоу “Ink master”*. Дивлюся його мовою оригіналу. Жанна не знає англійської, тому не переймаюся, що вона розпатякає моїм батькам про те, чим цікавиться їхній син.

  Прошу домробітницю накласти мені порцію побільше, бо страшенно зголоднів, і з апетитом беруся поїдати гарячу, щойно приготовану лазанью.

  Із головою поринаю у перегляд шоу, коли чую, як гупають вхідні двері. Тисну на паузу. Якщо це мама, то краще додивлюся шоу нагорі.

  Проте повз кухню чимчикує Маргаритка. Одягнена вона в блакитні джинси і бузкове худі, а за плечима в неї висить об’ємний спортивний рюкзак. Опа! Я думав, вона вдома. Де тинялася? Не думав, що дівчисько має якісь інтереси, крім навчання. Хіба вона не повинна старанно вчитися і витрачати весь свій час саме на це?

- Де була? – не стримуюсь й запитую, змушуючи дівчисько на секунду зупинитись.

- Не твоє діло, - отримую цілком очікувану відповідь.

- Маргошенько, ти їсти хочеш? – гукає до новоприбулої Жанна.

- Якщо можна, просто вип’ю чаю з чимось солоденьким, - відказує та. – Зараз перевдягнуся і спущусь, - тікає.

  Проте спускається вона нескоро. Я встигаю наїстися і знудитись.

  Здіймаюся нагору й саме застаю момент, коли сусідка, перевдягнена в домашній костюмчик, який складається з трикотажних шортиків та кофти, виходить з ванної кімнати. Впізнаю квітковий аромат її мила й здогадуюся що вона приймала душ.  

  Може, була на пробіжці, тому й вирішила одразу помитися? Але яка пробіжка в джинсах й з рюкзаком на плечах? Дивно. Втім, вчасно нагадую собі, що мені пофіг.

  Дівчисько стрімко пробігає повз, зникаючи за дверима своєї спальні. Я проводжаю її поглядом, встигаючи помітити, що в неї під коліном, майже на стегні, розповзається свіжий синяк. А от це вже, насправді, цікаво…

_______________

*Ink master – Майстер тату