21. Маргарита

- Несподівано, - лунає здивований голос Богдана, озвучуючи мою власну думку. – Братику, яка зустріч! – проходить до столика, за яким розвалилася нагла пика разом із супутницею. Кличе мене за собою.

  Нехотя плетуся слідом, зупиняючись трохи позаду. Схрещую руки на грудях. Сподіваюся, ми сядемо десь деінде. Роззираюся – народу повно, всі столики зайняті. Блін!

  Даня здіймається, простягаючи братові руку.

- Несподівано, - криво либиться він, кидаючи косий погляд в мій бік.

  Білявка, що сидить спиною до нас, обертається. Спостерігаю, як змінюється її вираз обличчя, коли її погляд переміщується від Богдана до мене – привітна усмішка за якусь мить перетворюється на подив, а відтак розчарування. Погляд дівчини красномовно говорить про те, що вона має такі ж самі сподівання, що й я – опинитися якнайдалі від мене.

- Очевидно, зустріти тебе в модному закладі в центрі міста, більш вірогідно, ніж вдома, - хмикає Богдан, плескаючи молодшого брата по плечі.

- Я вже два дні, як удома, - заперечує той.

  Не маю змоги бачити обличчя Богдана в цей момент, бо стою в нього за спиною, але здогадуюся, що він здивований.

- Он воно як! – підтверджує мою здогадку. – Отже, ви з Марго уже бачилися? – озирається до мене.

  Чесно, мені зараз хочеться зникнути, розчинитись, стати людиною невидимкою. Голова мимоволі втягується в плечі, але вчасно себе осмикую. Треба триматися гідно!

- Ага, ми вже бачилися, - усмішка на фізіономії кучерявого розповзається ширше, оголюючи ряд рівних зубів. Дивуюся, чого вони такі білі, якщо він палить? Мали би бути жовтими.

  Стріляю в хлопця жалючим поглядом, але рота не розтуляю. Побоююсь бовкнути зайвого.

- Не думав, що сьогодні тут буде аншлаг, - Богдан роззирається. – Ви не заперечуватимете, якщо ми посидимо з вами, доки не звільниться інший столик?

  О, ні! Тільки не це!

- Може, підемо в якесь інше місце? – несміливо подаю голос я. – Мені не принципово, де пити каву.

- Ти просто не куштувала тутешню, - заперечує мій супутник.

- Ага, Бодя має рацію, - Данило глузливо зиркає на мене. – Ти багато втратиш, якщо не вип’єш тут кави. Сідайте з нами. Ми раді компанії.

  Білявка, судячи з її виразу обличчя, не згодна з твердженням свого хлопця. Вона демонстративно відвертається, коли Богдан відсуває для мене крісло поруч з нею, допомагаючи сісти. 

- Отже, повернувся додому, - задумливо тягне Богдан, вмощуючись поряд з братом. – Набридло в бабусі?

- Та ні, просто вирішив перебратися ближче до Діанки, - простягає через стіл руку, обхоплюючи долоню дівчини, а тоді непомітно зиркає у мій бік, при цьому єхидно всміхаючись. От же ж гад! Може, варто розказати Богдану про те, який жорстокий жарт його братик зі мною утнув? – А ви з Таріком, бачу, взяли на себе обов’язки розважати мамину гостю?

  Наїжачуюся.

- Вона не лише мамина гостя, - твердим, суворим тоном виправляє Богдан. – Я запросив Маргариту на каву, бо мені приємна її компанія. 

  Тілом вмить розливається тепло від цих слів. Мені б не хотілося бути для когось тягарем чи обов’язком, тому дуже рада дізнатися, що Богдан проводить зі мною час не із примусу.

- До речі, ми не познайомилися, – він переводить погляд на білявку, що сидить поруч зі мною. – Діана, вірно?

- Так, - неохоче відповідає та.

- Ді – моя дівчина, - підтверджує мою здогадку Даня, торкаючись руки білявки. Боковим зором помічаю, як та шаріється. Очевидно, їхні стосунки зав’язались недавно. – Вона донька Розумовського.

- О, радий знайомству! - погляд Богдана стає більш зацікавленим. – Ми співпрацюємо з твоїм батьком.

- Богдан – мій старший брат, - пояснює Данило своїй дівчині. – Ти його не пам’ятаєш, бо у вас дуже велика різниця у віці, - глузує.

- Не така вже й велика, - пирхає Богдан. – Я всього на чотири роки старший за Даню.

- І вже працюєш в компанії батька? – білявка також проявляє зацікавленість – тягнеться поглядом до Богдана.

- Бодя в нас фінансовий геній, - всміхається одним кутиком губ Данило, злегка штурхаючи брата плечем.

  Маю можливість порівняти зовнішність хлопців. Вони зовсім не схожі, але, водночас, є дещо спільне між ними – чітка, виразна форма обличчя, – тверде підборіддя, широкі й високі вилиці, які надають образу мужності. Проте інші риси й деталі, такі як очі, ніс, губи, відрізняються, - в Дані вони більш плавні й великі, а в Богдана вужчі, різкіші. Та й статура в Данила, не зважаючи на молодший вік, більш міцна. Вже мовчу про загальний стиль, який цілковито протилежний.

- А ви зовсім не схожі, - дивується моя сусідка. Те, що мої думки озвучує хтось інший, починає ставати тенденцією. 

- В нас різні матері, - пояснює Богдан. При цьому жоден мускул на його привабливому обличчі не сіпається, хлопець максимально розслаблений. Отже, напруги в сім’ї з цього приводу немає. Це радує. Не хотіла б я ставати свідком чужої драми. Своєї вистачає. – А ви, дівчата, мабуть, теж не знайомі? – мій супутник змінює тему, втуплюючи пильний погляд сірих очей в мене.