13. Даня

- А шо, Тарік зі своєю дівчиною не захотіли з нами тусити? – запитує мене Русланчик, змушуючи спантеличитись. На приятеля було покладено відповідальність зганяти за спиртним, і він щойно повернувся.

- Тарік з дівчиною? – перепитую.

- Ага, бачив, як вона сідала з ним в машину.

- Я не бачив брата. Він шо, був вдома?

- Саме про це я тебе й питаю - чого це Тарік був удома і відмовився тусити з нами?

- Та ми не бачилися, - тру шию. Здається, трохи обпалив її на сонці, коли ганяв на скутері. – Чекай, а шо за дівчина? Не знав, що брат встиг нею обзавестися.

- Хо-хо-хо! – гигоче приятель. - Хороший же ти братик, що сусід раніш від тебе дізнається всі новини!

- Не уявляю, коли ти встиг про все дізнатися, якщо Тарас майже весь час в Києві, а тут всього на кілька днів.

- Він весь час в Києві, але вдома буває частіше за тебе, - тепер уже відверто регоче Русік. Штурхаю його кулаком в плече.

- Харе іржати! Колись вже, звідкіля інфа?

- Інфа від першоджерела, - тягне либу. – Вчора на пляжі бачилися. Мій волейбольний м’яч приземлився коло його кралі.

- І як же вона виглядає? Хоч буду знати, як побачу.

- Така симпотна брюнеточка з коротким каре і класною фігуркою.

- Стоооп! – тягну розгублено. – Когось вона мені нагадує… То вона не домробітниця? – розмірковую вголос.

- Що?! Вона ваша домробітниця?! – в Русіка очі лізуть на лоба.

- Та я не знаю, - відмахуюся.

- Мені здається, вона надто молода для домробітниці.

- Ага, мабуть, - бурчу собі під ніс.

  Трохи незручно вийшло. Хоча, яка різниця? Мені немає жодного діла до дівчат брата. Тим паче, він вже завтра їде. Ми з тою малою, може, ніколи більше не побачимося. Та й, врешті решт, нічого страшного не сталося, подумаєш, трохи обізнався. 

- То шо ти там приніс? - зазираю в торбу, яку притяг приятель.

- Тут міцне і запивати. В багажнику ще два ящики пива. Тре принести.

- То ходи, - командую.

  Настрій сьогодні в мене пречудовий. Я налаштований гарненько відпочити. Все-таки за кілька днів скінчиться літо, і йому на зміну прийде марудна осінь та нудна рутина. Отже треба відірватися на повну.   

  Компанія у нас зібралась чимала – десять чоловік – п’ять на п’ять хлопців та дівчат, так, щоб кожен міг мати пару (якщо не в перспективі, то хоча б на вечір). Я собі забив Діанку, і перш ніж йти по пиво, кидаю на неї погляд. Білявка переодяглася в напівпрозору пляжну туніку поверх білого купальника. Цікаво, мені вдасться затягти її в басейн? Бо в морі вона не купається, каже, що гидує. Навіть на скутері відмовилась кататись. Тут одне з двох – або вдає з себе недоторку, або, банально, боїться зіпсувати зачіску.

  Знайомі ми з Діаною давно. Вона живе неподалік і є донькою одного з папиних приятелів. Ми вчились в одній школі, проте Ді тоді здавалася мені малявкою, вона молодша на два роки. Знаю, різниця невелика, але у старших класах мою цікавість викликали більш досвідчені дівчата.

  Два останні роки Діана провела в Європі, і от нещодавно повернулася, аби отримати вищу освіту тут, удома. До речі, вона навчатиметься там само, де і я. Повідомила про це в переписці. Кілька останніх місяців ми активно фліртували в соцмережах. Маю зазначити, що дівчисько за цей час розквітла. Сьогодні наша перша зустріч, так би мовити, «в живу», і я маю наполеонівські плани щодо неї.

- Твої батьки не проти нашої вечірки? – цікавиться в мене Руслан, коли вивантажуємо з багажнику пивас.

- Та нє, ти шо! Мама рада, що я нарешті вдома. А папа у від’їзді. Тому розслабся і отримуй задоволення! – підморгую, підштовхуючи ліктем, руки зайняті. – До речі, друже, ти наступного разу попереджай, якщо надумаєш знов здати комусь з дівчат моє таємне місце дислокації, - натякаю на вчорашній інцидент.

- Не знав, що дислокація таємна, - тягне либу. – Та й хіба не на краще вийшло? Було би прикро, якби Свєтка явилася сьогодні та зіпсувала нам вечірку.

- Таки да, ти правий. Просто учора в мене також вимальовувася непоганий двіж, - роблю характерні рухи бровами.

- От же ж ти шустрий! Крутиш інтрижки на роботі? Може, й мені піти займатися тату? – театрально замислюється. – Хоча ні, якщо на те пішло, то краще вже влаштуюся в салон краси масажистом! – радіє зі своєї кмітливості.

- Якщо гадаєш, ніби послугами масажиста користуються самі лиш молоді красуні, то сильно помиляєшся! Зазвичай масаж потрібен старим бабцям, у яких проблеми зі спиною, - відверто  ржу з товариша. 

  Той спершу намагається зобразити обурення, але не витримує і колеться, заливаючись сміхом.

- Ти правий, - каже трохи заспокоївшись. – Я не все продумав. Дійсно, татухи роблять переважно молоді… Що ж, доведеться йти тебе підсиджувати.

- Друже, я тебе зараз знову розчарую, - заявляю з усією серйозністю. – З твоїми навичками малювання ти здатен переманити клієнтів хіба що у майстрів, що б’ють тату на зоні, - знову регочу, пишаючись своєю дотепністю. Обожнюю знущатися над Русіком, в нього така кумедна міміка.