7. Даня

  В приміщенні на всю лупашить музика – важкенький рок, все, як я люблю. Вкотре переконуюся, що зробив вірний вибір, обравши саме цей тату-салон. Його власник – один з кращих тату-майстрів країни, і я уже місяць, як його ученик. 

  Переді мною на кушетці розпласталася краля, задравши догори спідницю та оголивши округлі, пружні сіднички, на одній з яких я закінчую набивати сердечко. Дурнуватий малюнок, як на мене, але не зміг відмовити собі в задоволенні попрацювати з такою апетитною частиною тіла клієнтки.

- Не боляче? - запитую руденьку, завершуючи робити заливку.

- В тебе легка рука, - грайливо всміхається вона.

- Готово! - протираю шкіру спеціальною серветкою, змоченою в антисептику. – Зараз змащу кремом, - видушую трохи крему в руку, прикладаючи пальці до п’ятої точки дівчини.

  Обережними, плавними рухами починаю втирати. Роблю це неспішно, аби подовжити задоволення. Від загального залу нас відділяє ширма, створюючи ілюзію усамітнення. Даю волю фантазії, яка вимальовує в голові різнобарвні картинки еротичного характеру.

  Вичавлюю ще трохи крему. Перша порція надто швидко ввібралася в шкіру. Втираю, всміхаюся. Судячи з реакції руденької, вона не проти затриматися - від задоволення вигинається в спині, наче та кицька, ще трохи і замурчить. Кайф!

- Що тут відбувається! – несподівано музику прорізає істеричний жіночий голос, перекрикуючи своїм писклявим фальцетом низький, гортанний тембр Тіля Ліндеманна, що рветься з динаміків.

  Озираюся. Біля ширми стоїть Свєтка – моя колишня дівчина. Проте вона поки що про це не знає, бо дехто забувся її попередити про зміну статусу наших стосунків.

  Ми не бачились майже все літо, і за цей час, зізнаюся чесно, я банально охолов. Як-то в народі кажуть – чого очі не бачать, того серцю не жаль. Хіба я винен, що перед моїми очима за ці три місяці маячило надто багато інших симпотних крихіток? До того ж деяких з них я мав нагоду пізнавати не тільки очима, але й іншими органами відчуттів. Мені, блін, лише двадцять! Життя в самому розпалі! Не час себе обмежувати чимось серйозним. Я маю намір  отримувати максимум від життя!

  Тяжко зітхаю, спостерігаючи за тим, як обличчя Свєтки перекошує від люті, а моя клієнтка розгублено підхоплюється, прикриваючи дупу спідницею.

- Чекай, я ще маю наклеїти плівку, - зупиняю її. Обертаюся до кайфоломки. – Що ти тут робиш?

- Як що?! Як що?! – зривається та на крик. – Я взагалі-то сподівалася, що моя поява стане сюрпризом.

- Вона і стала, - невдоволено буркаю.

- Хто це така?! – кидає гнівний погляд на руду.

- Хіба не очевидно? – жоден нерв на моєму обличчі не сіпається, я – втілення спокою та байдужості. Мабуть, саме це найбільше й дратує мою колишню.

- Не очевидно! Чому ти не сказав, що став займатися татуюваннями?!

- Та якось не було нагоди, - стенаю плечима, дістаючи спеціальну плівку з шухляди. Насправді ж, останні півтора місяці я тупо морозився від Свєтки. Відрізаю шматочок плівки, заклеюю нею сердечко на дупі рудої. Ніжно розгладжую долонею.

- Це не лізе ні в які ворота! – вибухає Свєтка.

- Що саме? – незворушно задаю питання.

- Ось це все! – вказує на симпатичну дупку, що маячить в мене під носом. – Ти дозволяєш собі мацати інших дівчат, коли в тебе є я!

- Е-е, - приземляю її - надто високо злетіла у хмари. – По-перше, я не роблю нічого незаконного. Вона моя клієнтка. А от ти зараз ганьбишся.

- Я, я! – на очах розпещеної батьківськими статками кралі з’являються сльози.

- Я, мабуть, вже піду, - розгублено промовляє руденька, поправляючи спідницю. – Дуже тобі дякую, Даня! Побачимося, - кидає на мене наостанок співчутливий погляд. Шкода, що йде. Мені подобалося з нею фліртувати. Люблю, коли все легко та невимушено. Не розумію, чому Свєтка так не може.

- Побачимося?! Побачимося?! – кидається вона на мене, щойно  клієнтка йде. – Що вона собі дозволяє?! І що ти собі дозволяєш?! - пихтить, мов паровоз.

- Хіба я давав тобі якісь клятви? – змучено дивлюся на неї. – І, якщо на те вже пішло, то я тебе сюди не кликав.

- Що?! Та як ти можеш так казати?! Після всього!

- Чого всього? Ми не бачилися все літо.

- І тепер я уявляю, чим ти займався весь цей час! – гарячково змахує руками.

- Радий, що в тебе гарна уява, - всміхаюся.

- Ще й смієш насміхатися! – робить крок назустріч, замахується та з усієї дурі заліплює мені ляпаса.

  Насправді, я це заслужив. Втім, є одне «але»: мене до біса дратують дівчата двох типів – ті, що прощають все на світі і дають витирати об себе ноги, та ті, що закатують подібні істерики. І, як навмисне, по життю мені трапляються саме ці два типи. Часом, здається, що я спеціально влаштовую їм випробовування, аби якомога швидше з’ясувати, з ким маю справу. Невже не буває золотої середини?

  Отже, Свєтка – другий тип. А значить, настав час нам офіційно розпрощатись.

- Ти самозакоханий придурок! – верещить вона. – Я тебе кидаю!

- Окей, - погоджуюся.